…Йо-хо-хо і пляшка рому! Хто з нас не мріяв у дитинстві про захоплюючі піратські пригоди? Хто не уявляв себе відважним капітаном на містку, з компасом і картою, де вказано шлях до незліченних скарбів? Хто не мріяв оглядати обрій з «воронячого гнізда», приклавшись до підзорної труби?

     Для мене цей роман став першим знайомством із творчістю Ольги Токарчук, однієї з найпопулярніших польських письменниць. Власне, якби мені не натякнули, що це - все ж таки детектив, я б не скоро прочитав і цю книжку. Головна причина: Токарчук хвалять мої знайомі, котрих я визначаю для себе, як снобів, а вони не надто з цим визначенням сперечаються. Правда, свій снобізм вони пояснюють інакше: наявністю літературного смаку саме в них. І, відповідно, відсутністю його, смаку, в решти населення земної кулі, хто їхні смаки не поділяє.

     Її звуть Єва (повністю - Євпраксія, але їй не подобається), вона фарбована блондинка і переконане стерво. Вона знущається з тих, хто поруч, спить із шефом на промовисте прізвище Страхопуденко, носить дизайнерський одяг, голосно слухає Діму Білана і з чистої стервозності не платить за парковку, хоча отримує грубі гроші, працюючи літредактором у видавництві. Ви не знали, що за це платять грубі гроші? То вас введено в оману.

     Як впливає професія на особистість? Як змінює кожного з нас? Адже усі ми – економісти, вчителі, бухгалтери, водії, менеджери… – змінюємося під впливом власної професії. Саме вона змушує нас грати певні ролі, натягати бажані й не зовсім маски і подекуди дивитися на світ та оточнення крізь призму власного професійного «я»… Кажуть, деякі професії – майже діагнози. Хтозна, можливо, своєрідним діагнозом є кожна професія?