Є в дитячій літературі теми, що завдяки стабільному читацькому попиту, формованому віковими особливостями, завжди будуть запитуваними й актуальними. Для найменших читачів це — казки, для старших – фентезі (та сама казка, але з масштабніше виписаними персонажами, сюжетом, ідеями тощо). Врешті, й автори цього жанру «працюють» плідніше, і видавці охочіше друкують такі твори.

Якщо вимоги до більш традиційних (і, на жаль, менш розвинених) жанрів у сучасній українській літературі для дітей ще досить високі, то щодо фентезі є питання.

    Будучи величезним шанувальником книжок про серійних убивць та просто патологічних громадян, не міг пропустити новинку під багатообіцяючою назвою «Шизофренія». Тим більше, що анотація обіцяє історію про те, від чого беруться маніяки-вбивці. Прочитавши, без перебільшення, десятки трилерів на цю тему, готовий заявити: роман Сергія Лободи на 90 % складається з уже прочитаного раніше. Бо в Україні психопати беруться від того ж, від чого в інших розвинених країнах світу – від сексу.

Зовсім нещодавно тут, на Книгомані, було опубліковано новину про те, що на основі книги «Під куполом» знімуть однойменний серіал. І тепер я розумію, що кращого матеріалу для такого дійства годі й знайти… Багато хто каже, що «ковтнув» тисячу сторінок купола на одному подиху, що воно читається легко і є доступним для сприйняття.

     У шостому, найновішому і поки що останньому романі про бреславського борця зі збоченцями, поліцейський комісар, тепер уже – працівник абверу Ебергард Мокк шукає маніяка, котрий полює на цнотливих жінок, ґвалтує та відгризає ще в живих половину обличчя. Його прозвали Мінотавром, і сліди ведуть до Львова. Проте тут треба зупинитися: саме спосіб убивства і персона збоченця тут наглядно демонструє: за десять років, від першого до останнього поки що роману, Марек Краєвський як автор «чорних» романів позитивно змінився.