Мені пояснили, що сучасний європейський роман невеличкий за обсягом. Якщо можна так сказати – не «романний». Мені не треба пояснювати, що в актуальних українських письменників у головах більше сюжетів, ніж часу на їх виписування в книгу «романного» обсягу. Тим не менше, у своїй новій книзі «Перейти темряву» Ірен Роздобудько, пропонуючи, мабуть, найтонший свій роман, довела: для того, аби заплутати досвідченого та вдячного читача, досить лише сюжету.  А ще – наявності в нього стереотипного мислення.

     Колись у моїх дитинстві та отроцтві видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь» видавала дефіцитну книжкову серію «Компас». Як зазначалося просто біля серійного логотипу, Троянди Вітрів, що протикає земну кулю, тут пропонуються книжкові дефіцити: «Подорожі. Пригоди. Фантастика». Пригодницька література серії «Компас» підпадала під категорію україномовного книжкового дефіциту – навіть на бібліотечному абонементі не завжди знайдеш. Фантастика, видана в цій серії, хоч і вільніше за пригоди лежала в бібліотеках, проте книжки були зачитані до дірок, а отже – мали попит.

     У даній книзі кожен українець знайде щось для себе. Адже це історія людини, якій не байдуже все те, що робиться у світі, зокрема в Україні.

     Я ніколи не думав, що таке можливо - написати доволі жорстку за стилем історію, наближену до горору, яку при цьому можна при бажанні рекомендувати шанувальницям Маргарет Мітчелл або Дарії Донцової. Якщо у своїх попередніх романах «Правила гри» та «Подвійне дно» запорізька авторка Алла Сєрова ще якось припускала, що поруч із головними героїнями - сильними українськими жінками, можуть і мають право існувати в рамках однієї історії особи чоловічої статі, причому - не завжди безхребетні підкаблучники, то «Інший вид» мужчинам читати не рекомендується.