Мушу відразу попередити, що роман Степана Процюка «Руйнування ляльки» належить до важкого чтива. І хто звик легко ковтати книжки, перескакуючи зі сторінки на сторінку, вже в першій частині загрузне у безконечних відступах, роздумах та есейній риториці, намагаючись зрозуміти логіку подій. Іноді читачеві здаватиметься, що письменник уже й сам забув історію, яку збирався  розказати на початку роману і кинувся в якусь лекцію, приправлену розлогими екзерсисами на різні житейські теми.

Варто розпочати із того, що у назві роману я побачив не тільки відображення його змісту, а й своєрідний заклик: «Прочитав? А тепер розкажи усе!». І залюбки це зроблю, оскільки розповісти справді є що.

     Ну, ось: Любко Дереш повернувся в літературу.
     Від виходу його крайнього роману «Трохи пітьми» минуло неповних п’ять років, тож повернення автора зі свіжим великим твором стало очікуваною подією. Очевидно, що за такий тривалий період мусив якось змінитися і сам Любко Дереш, і його письмо, і його читачі. Письменник навіть зізнався, що за ці п’ять років він «устиг зненавидіти літературу, а потім знов полюбити її, заблукати у власному творінні й щасливо віднайтися». Також з’являлися повідомлення про єгипетські мандри Дереша, що ще більше уподібнювали його до біблійного блудного сина.

     Ірландський класик Джеймс Джойс вважав, що в разі зруйнування рідного Дубліна місто цілком вільно буде реставрувати за його романом «Улісс». Чи не такої самої думки може бути Андрій Курков, видавши «Львівську гастроль Джимі Хендрікса», адже знакова топографія славного міста Лева представлена у цьому романі якнайдетальніше. На тутеш­ньому Личаківському цвинтарі щороку збираються місцеві хіпі, щоб ушанувати пам’ять легендарного Джимі Хендрікса.