Будьмо уважні!

Книга: Розкажи все
Автор:
Зображення користувача Kelt.
Kelt
10
Рейтинг: 10 (2 голоси)
 
07.04.2012 - 20:42

Варто розпочати із того, що у назві роману я побачив не тільки відображення його змісту, а й своєрідний заклик: «Прочитав? А тепер розкажи усе!». І залюбки це зроблю, оскільки розповісти справді є що.

Мене дивує факт, що на книжку (погодьтеся – непересічного автора), яка вийшла друком ще минулого року, в Інтернеті не вдалося знайти жодної рецензії. Лише кілька самотніх відгуків, та й ті навряд чи будуть корисними потенційному читачеві, який одного чудового дня захоче взятися за це творіння Палагнюка.

Спробуймо заповнити наявні прогалини.

Отже, «Розкажи все». Перед тим, як відкрити цю книжку із невигадливою обкладинкою, я уже знав, що там буде багато прізвищ відомих, маловідомих і геть невідомих акторів; знав я і те, що увесь роман буде щедро вкритий шаром різноманітної голлівудської мішури. Однак, із перших же сторінок стало зрозуміло, що гасло «попереджений – значить озброєний» цього випадку явно не стосується:) Купа заморських реалій, тонких нюансів і прихованого змісту, що ховається за змістом, що ховається за змістом, дають зрозуміти – якщо ти не народився в штатах і не знайомий із їхнім акторським штабом першої половини ХХ сторіччя, осягнути увесь задум Палагнюка буде практично нереально. Це те саме, що запропонувати американцям книжку, щільно напаковану нашими артистами (мммм: Tetyana Tokharska was a Ukrainian Soviet-era actress, best known to European and North American audiences for her role in «Mykhola Dzherya»). Тому хочу поспівчувати перекладачеві: робота із цими тедами барами, сідами лафтами, фресами паркерами, спроба донести до українського читача, не розгубивши по дорозі, ідеї автора, є в певній мірі титанічною і вкрай невдячною.

Щодо самого роману, то, як зазначено в анотації видання, це – квінтесенція творчості Палагнюка, це най-най-пупер-іа-хрю-гав-книжка (даруйте за таку мою нестримність і загадковість, однак ви зрозумієте, про що йдеться, лише прочитавши «Розкажи все»). Та давно відомо, що найголосніше деренчить який посуд? Правильно – порожній. Так виявилось і цього разу: після прочитання вкотре переконався, що Палагнюк рішуче забив на свою фірмову літературу, від якої перехоплює подих (на кшталт моїх улюблених «Невидимок»), на філософські ідеї і на читача загалом. Перед нами – прісненька оповідка про одну підстаркувату голлівудську зірку і її служницю, усякі вибрики мешканців «вищого світу»; іронічна, смілива, але нецікава.

Окремої розмови вартує редактура книжки. Досить того, що твір важко осягнути через уже описану специфіку, то на заваді сприйняття постають ще й недопрацювання редколегії. Подекуди складається враження, що видавців підпирали строки і книгу правили буквально на коліні. Насамперед, вражає засилля русизмів: доноситись=долинати, ізумрудний=смарагдовий, каплі=краплі, зал=зала, одежа=одяг, розовий=рожевий, потайний=потаємний, полосатий=смугастий, букви=літери, потому=потім, кошмарний=жахливий, шикарний=розкішний, надівати=одягати, волоски=волосини, аплодисменти=оплески, колупати=длубати, хлопати=плескати, масажувати=масувати, хвастатись=вихвалятись, нарядний=ошатний, лепет=белькотіння тощо. Дратують оці «на протязі» (кутаймося щільніше), «мова йде» (стій мова, не покидай нас); неуніфікованість понять: одного разу герой роману жигАло, згодом він – жигОло, раз актори п’ють «Дом ПерИньйон», іншого разу – «Дом ПерІньйон»; невизначеність щодо прізвищ: деякі подаються на новий лад – ОппенгАймер, інші ж залишаються по-старому – ЕйнштЕйн; невміння відмінювати слова: саги про ГайаватУ, а не ГайаватА, пасм волосся, а не пасОм; загубленість щодо однини/множини: «руки з татуюванням» (одним на дві?), «соски тверді, як кремнієві вістря стріли» (ця стріла – прототип двозубої виделки для риби?). Також відчувається недбалість у побудові здавалось би елементарних речень: «одягтися для захоплюючого вечора попереду» (чому не сказати «для майбутнього вечора»?), «усі ці «Внески за життя» примушують мене відчувати ніби… померлою» (а може «почуватися померлою»?).

Перекладач тут, схоже, теж не надто напружувався – подекуди його мова настільки скупа, що аж пересмикує. Особливо трепетні у п. Івахненка (-о), очевидно, стосунки із словом «бити»: «вибивати полум’я» (про прикурювання), «бити в долоні» (про оплески), бити руками і ногами в австралійському кролі (про плавання). Також рвуть мозок конструкції, на кшталт «сповнений гуркоту грім», «неможливо м’яке хутро», «покласти люстерко дзеркалом донизу», «знаки відзнаки», «у жорсткому переході ми переходимо…», «причепитися на поїздку до безсмертя», «жорстоко загострений льодоруб» тощо. А чого вартує «кореневе пиво», «бівачне вогнище». Навіщо ускладнювати читачеві й так його нелегку місію – дочитати цю книжку до фінальних титрів?

У підсумку хочу зазначити, що мої враження від роману радше негативні, ніж позитивні, однак можливо особисто вам він відкриється у кращому світлі, під вдалішим ракурсом і з довершенішими декораціями. Прочитайте і не забудьте розказати усе.

Павло Лозинський

Далі ...

Hnatt Сбт, 04/08/2012 - 14:10

Ну це ж Фоліо, чого дивуватись поганому перекладові? Вони могли і гугл-перекладачем перекласти.

Kelt Сбт, 04/08/2012 - 23:02

Ну Фоліо Фолійові - різниця:) Я схильний із вами погодитися і, якщо бути відвертим, краще почитаю книжку російською, ніж Фоліївський український відповідник. Однак чесати їхні переклади одним гребінцем теж не варто. Скажімо, той-таки Палагнюк в інтерпретації стронґовського (Б. К.) - одне з найкращих, як на мене, перекладних видань, яке хочеться перечитувати знову і знову. Рент доволі непоганий. Але от з останніми транслейтами справді проблеми. "Проклятих" навіть страшно відкривати))

Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера