українська

Віннету II

«Віннету ІІ» є продовженням пригодницького циклу відомого німецького письменника Карла Мая (1842–1912) про вождя апачів-мескалеро Віннету. Події циклу розгортаються в другій половині ХІХ століття в США під час колонізації Дикого Заходу. У цій частині Вбивча Рука, завершивши свою місію, намагається повернутися на батьківщину, однак, чудом врятувавшись під час кораблетрощі, змушений залишитися на Американському континенті. У Нью-Йорку він винаймається у приватну детективну агенцію і вирушає на Південь — на пошуки сина відомого американського банкіра, викраденого шахраєм.

Дай сили заплакати

«Боже великий, дай мені сили заплакати… дай мені духу пережити цю трагічну обставину, яку не можу змінити», - благав герой цієї щемливої історії над труною коханої. І в ті хвилини світ «непізнаної радості, незбагненної таїни, краси і ніжності… бентежних сподівань і далекосяжних мрій», який недавно ще так солодко йшов їм із Віоланною назустріч, «раптово зімкнувся… мертвою хвилею… і невимовною тугою… скам’янів у грудях».

Волоцюги

Ця повість про світ волоцюг, їхні драми, страждання й маленькі радощі. І про те, що дає їм сили виживати, — потрібність іншим, відчайдушну прив’язаність та любов.

Пампуха

Звичне життя Гані враз різко змінилося. Їй приклеїли образливе прізвисько. На неї посипалися насмішки. Її затролили в мережі. Мама, погрузнувши в роботі, не бачила її проблем. Та ще й учителька неправильно повелася. Жорстокою до Гані була й вулиця. А «красень» Сашко, до якого відчувала щось бентежне, спокійно спостерігав, як над нею глумилися. Дуже багато неприємностей ламало її. Але Ганя не змирилася з таким ставленням до себе. Зрозуміла, що може стати іншою. Вона зайнялася собою, знайшла цікаві справи. І зустріла Ярика…

У полоні болю

Приязний незнайомець насправді є безжальним монстром. І від того її життя різко змінюється, роздвоюється душа. І вже незрозуміло, де істинні почуття, а де потворне бажання.
Вона втратила все — владу над собою і навіть своє ім’я, і невідомо, чи збереже душу.

Помилуй і прости

Кров’ю впивався Василь Пастеляк і гнався за маетностями, не думаючи про розплату за гріхи. А вона таки нагрянула погибеллю на війні і братовбивством синів, неминучістю безслівно просити в онуків прощення, жорстокою необхідністю травмованих дитячих душ переживати родинні трагедії.
І на останньому своєму рубежі він зі страхом і каяттям дивиться в очі скоєним гріхам...

Родаки

В українській літературі так ніхто не пише. На таке читання рідко щастить. «Які сильні натури і як красиво вони живуть», «Ні, неможливо таке витерпіти», «Який колоритний текст», —
налітають думки. І вже хочеться зустріти отого невгамовного і не по літах мудрого Митрика, без якого роману не було б. І почути голоси родаків, без яких не було б такого Митрика. І побачити наяву Небесі — місцину села, де хата його родини.

Терен зацвів

Земні, як коріння, цвіт і колючки терену, герої цієї книжки. Красиво і тяжко живуть. Караються любов’ю, радіють роботі і вдивляються в небеса.

Квіти цикорію

Уже десять років після драматичних подій він намагається втекти від себе. Але всі зусилля марні — він безвихідно бродить по колу, катується відчуттям вини, пригнічений і майже зламаний спогадами. Самотність висушила його душу. Зробила байдужим до всього і, як здавалося йому, — назавжди. І раптом несподівана зустріч з юною дівчиною змінює все в його житті. Очі інакше стали бачити світ. Він по-новому починає відчувати себе. І знаходить розуміння, що село, де мав надію сховатися від випробувань життям, — осередок великого світу. А в людей, які поруч, — чисті й гарячі душі.

Людина без людей

Роман Ольги Семиляк пахне як цвіт аґрусу. Заворожує простим і бентежним для уяви життям героїв. Змішує часи й ліквідовує відстані. Відкриває те, чого людина боїться в собі або стидається на людях. І змушує думати над загадками життя.