Мемуарна табірна література

Холодне небо Півночі

Євген Іваничук, рідний брат українського романіста Романа Іваничука, сімнадцятирічним хлопцем пішов в УПА навесні 1944 року, а за декілька місяців був заарештований і мужньо пройшов тюрми й табори ҐУЛАҐу та пережив багаторічне поселення на півночі Росії. Його книга - історія молодої людини, душа якої завжди залишилася незламною, світлою й доброю. Ця книга цінна й тим, що відображає атмосферу, в якій зростали два майбутні письменники.

Чи це людина

Мудрість гефтлінга, в’язня концтабору - не намагатись зрозуміти, не уявляти майбутнього, не ставити запитань, затямити, що «завтра вранці» на табірному жаргоні означає «ніколи». Цю муд­рість Прімо Леві судилося засвоїти, коли йому було двадцять чотири і його, молодого хіміка, депортували до концтабору в Аушвіці.

«Чи це людина» - проникливе і щемке свідчення злочинів проти людства, живий голос Голокосту, автобіографічний твір про болючий досвід виживання приреченого на знищення, про глибинну самотність, про пошуки і віднаходження людської душі навіть у пекельних колах табору смерті.

Зекамерон ХХ

У цій книзі читач знайде об'ємну картину колимських і частково сибірських таборів раннього повоєнного періоду. Її автор - освічений австрієць, який випадково потрапив у казан ГУЛАГ'у. Не потерпаючи через втрату радянських ідеалів, Вернон Кресс почувається у ньому літописцем, об'єктивним свідком. Задротований світ колишній чернівчанин бачить очима вихідця із Західної Європи. Не оминаючи страждань, оповідач - оптиміст і романтик за натурою - намагається розповісти не лише про те, як люди в таборі гинули, але й як вони там виживали.