Художня література

Книга дзеркал

Напередодні Різдва 1987 року улюбленця студентів Принстону було жорстоко вбито в його будинку. Нова книжка харизматичного й геніального професора Вайдера мала змінити уявлення людства про можливості мозку, а натомість безслідно зникла. Убивця так і залишився невідомим...

Жінка в лахмітті правди

Арсенія Велика за свою попередню книгу «Срібний перетин», видрукувану в «Українському пріоритеті», нещодавно отримала премію ім. П. Куліша. І ось нова збірка, якою письменниця далі орає перелоги малозвіданого в українській літературі. Літературні гурмани мають змогу насолодитися густою, запашною прозою письменниці, котра написана як радив класик: «щоб словам було тісно - думкам просторо».

Жашківські равлики

Як далеко ви можете заїхати у пошуках пригод? Аліна, головна героїня, у пошуках щастя і нових вражень облетіла півсвіту, та лише повернувшись додому в Україну, нарешті знайшла те, що шукала: кохання, враження, розчарування і безцінний життєвий досвід. Та хіба ж тільки це... В один день вона вирішила змінити своє життя повністю, довести собі і світові, що можна отак увесь час чекати щастя і клясти обставини, а можна, махнувши рукою на обставини, сісти в літак і полетіти в Мексику...

Батько Горіо

Соціально-психологічний роман «Батько Горіо» Оноре де Бальзака (1799-1850) - новаторський твір. Як витончений психолог письменник у художній формі показує безмежну роль у житті особи грошей і людських пристрастей. Але якщо влада грошей вимагає керування розумом і, за Бальзаком, в певних межах є силою конструктивною, то пристрасті здебільшого не підкоряються логіці, легко переходять межу і стають руйнівними. Життя батька Горіо, його дочок, звичаї вищого паризького товариства - яскраве тому підтвердження.

Американська молитва

Поезія Моррісона, маючи за собою потужне інтелектуальне тло, наївна й безпосередня, як дитина, незабруднена розумом, як свідомість первісної людини, що керується винятково інстинктами, розхристана, дика і навіжена, вдумлива й холоднокровно-спокійна, свіжа і задушлива. Це справжня поезія. Та, що нічого не стверджує. Та, що просто вказує на можливості. Відчиняє всі двері. А ви можете увійти в ті з них, які вам сподобаються.

Соланж

Усі шляхи до відступу відрізані, всі крапки над І розставлено із самого початку. Невідворотність: «Назва цієї оповіді — не за іменами двох: Соланж і Гуґо. Повість названо іменем тої, що кохала: Соланж».

Казки та історії для дорослих, які були дітьми

Книжка «Казки та історії для дорослих, які були дітьми» - розповідь про життя у всіх його виявах, це сум і сльози повоєнного дитинства, радощі й захоплення простими речами, про які нині сучасне покоління навіть не знає. Книжка, написана по-дорослому, зазирає у світ малечі і зображує його такими, що мимоволі переносишся у світ вигаданий, відчуваючи усе, що говорить автор, через призму власного життя, хоч якого віку ти би був.

Тирамісу з полуницями

У другом класі ліцею Лінка нарешті втілює свою мрію: вона створює власний блог, де регулярно пише про все, що здається їй важливим. Її кохання з Адріаном триває, дівчина на сьомому небі від щастя! І Лінка вже не уявляє собі життя без роботи, шукає її – і знаходить! За всім цим у неї дедалі менше часу на відверті розмови з подругою, Наталією. А в тієї багато чого змінилося...

Ґалапаґос

Це історія про такий собі другий Ноїв ковчег — тихоокеанський круїз, який внаслідок всесвітньої катастрофи — голоду, фінансової кризи, Третьої світової війни та вірусу, що знищує яйцеклітини — приречений стати колискою нової цивілізації. Роман поєднує три часові лінії, описуючи причини цих подій, їхні розвиток і наслідок. Вдаючись до гумору, Воннеґут створює відчайдушну генеалогічну пригоду — суміш Старого Заповіту, латиноамериканського роману та колажного коміксу, в якому фантазує, на що ж перетвориться людство через мільйон років.

Кімната для печалі

«Кімната для печалі» – нова збірка сюжетно не пов’язаних між собою оповідань Андрія Любки, які, однак, можна вважати й романом, якщо прийняти тезу, що головним героєм цього роману є самотність. Покинуті, ревниві, зовсім юні й поглинуті спогадами про вже прожите життя – усі ці люди на межі відчаю знаходять власне місце для плекання туги, кімнату для печалі, захисну мушлю. Знаходять, бо знають: саме самотність – найприродніший стан людини.