Юнацька проза

     Здається, проза юнацька - це особливий жанр красного письменства. Вона бере початок у десятках віршів, ретельно захованих у тонких школярських зошитах, у столі поза шухлядами. Коли вірш виявляється затісним, бо ж вимагає тривалого сидіння і механічного римування, виринають замальовки, нариси, вирвані з контексту думки. Усе це складається в образи і сюжети, які молодий автор переживає знову і знову, наповнюючи вміст форми своїм власним ще куцим життєвим досвідом і переживаннями про великі, нездоланні проблеми.
     Приклади вдалих дебютів молодих авторів можна перерахувати на пальцях, а втім вони є. Не казатиму про наших двотисячників, які геть усі молоді, Кристофер Паоліні з його "Ерагоном", написаним на шкільній лаві, або ж "Лексикон Демона" Сари Бреннан достатні докази того, що і у цивілізованому світі проза молодих, позбавлених життєвого досвіду авторів, може завоювати популярність. Однак, і Бреннан і Паоліні не писали "юнацьку прозу". А ось Лілія Черен саме з такою книгою і дебютує. Видавництво "Дуліби" видало невеличку "захалявну книжечку" цієї молодої авторки "Обійми сукуба", і хтозна, чи подякує за це авторка років за 20-30.
     Але книжка є і вона, безумовно, має цінність. І мистецьку, бо написана талановито й цікаво, з увагою до слова, і літературознавчу, бо є яскравим прикладом "юнацької прози", яка часто так і лишається в чернетках, доки не спалюється автором на схилі літ, мало не як єретичні трактати. До слова, книга "Обійми сукуба" змусить читача примиритися з існуванням цієї самої "юнацької прози", бо ж це далеко не найгірший її зразок, а ще - дозволить відшукати штрихи наступних, ще не окреслених, сюжетів та естетичних моделей авторки. Пошукаємо.
     Серед коротших і довших оповідань збірки вирізняється дві групи: містичні й екзистенційні. Поділ умовний, бо вони ще й змішуються. Втім, оповідання-новели-замальовки про старість, про кохання (розділене і не дуже), про тугу і невизначеність легко виокремити. Окрім заявленого Кафки вчувається у них декадентський вплив Стефаникової прози, розміреної ємної оповіді Григора Тютюнника, темної атмосферності готичних оповідань Шевчука. Різниця у тому, що це - юнацька проза, а за законом жанру вона має бути трагічною, самозануреною і споглядальною. ОК, годиться. Більше сюжету і менше описів почуттів - показувати, а не розказувати - ось, чого хотілося читачеві над книгою Лілії Черен. Але, сприймаючи книгу, як пам'ятник доби - юності - можна натрапити на дуже яскраві описи станів молодої людини, яка знаходиться у пошуку, можна і свої пошуки пригадати.
     Містична складова збірки, збиваючись у напівмістичну фантастику, наповнює збірку особливим чаром. Гай-гай, он вампіри, он демони, он відьми, он мисляча матерія... І усе це органічно вплетено у розливи свідомості і то так, що годен повірити у їхню справжність. Містичні сюжети пов'язані з осмисленням значення життя та смерті, захоплюють, а кохання у потойбічній площині видається справді космічним почуттям, як і має бути у молодої людини. За чим доводиться жалкувати, так це за відсутністю спільної "міфології", яка поєднала б розрізнені оповідки у цілісне полотно. Зате накреслено досить багато цікавих авторських рішень, які могли би у майбтньому лягти в основу більшого твору.
     Оповідка, яка дала назву книзі, завершує збірку, і саме у ній поєднуються усі головні риси книги. Тут і напів-алегоричний образ дівчини-сукуба, у якому можна впізнати просто дівчину-підлітка або трохи старшу, але який існує за своїми демонічними законами, і "відьомський будинок", який дуже нагадує щось Шевчуківське. На мою скромну думку, поруч із замальовкою "По той бік снігу" та новелою "Ще трохи часу" - це одне з найцікавіших оповідань збірки.
     Чого ж далі очікувати від молодої авторки? Створення власного демнічно-відьомського світу з вампірами, сукубами та інкубами, пристрітом та приворотним зіллям? Можливо. Побачимо ще одну "українську Стефені Маєр", яка за вмінням володіти словом перевершить ту, що є. Появу ще одного молодіжного декадентсько-цинічного роману, але цього разу із жіночим обличчям? Оце буде цікаво, бо проза навдивовижу "жіноча", а цинічний декаденс - справа чоловіча. Чи нас чекає ширше полотно із життя "безперспективно вулиці", накреслене молодою людиною про молодих людей? Або щось середнє? У всякому разі, далі буде лише цікавіше.