Червона та Чорне у дзеркалі Золя

     В уста художника Клода Еміль Золя вкладає свої висновки та умовиводи своїх спостережень. Він розмалювує Париж в два кольори: домінуючий червоний (червоні фасади магазинів, товари з Ринку, м'ясо та ковбаси Кеню) та поодинокий чорний (завжди чорна фігура Флоран, очі  пані Франсуа, фетровий капелюх Клода). Саме вони найчастіше зазначаються в тексті. Цікаво, що для парижан того часу значення цих кольорів сприймалось за романом «Червоне та Чорне» Стендаля, червоний в якому відповідав внутрішньому справжньому світу, а чорний – штучному зовнішньому. Але Золя поміняв їх місцями, показавши цим якою перевернутою мораллю жили герої його твору. Ця мораль застаріла, вона вже не підходила суспільству і люди це відчували. Відчували, але нічного не хотіли міняти. Їм було комфортно жити в тому мирі та спокої, які нарешті запанували в їх душах. Час плинув, устої старіли, уряд не спішив звільняти нагріте місце і ніби все як було, але люди не помітили, що вони нещільно законсервували себе і маленьки бульбашки свіжого бунтівного повітря проникли в їх затишний світ. А що в такому разі стається з консервами? А вони вибухають. До того справжнього вибуху діло в романі так і не дійде. Флоран –  лише один слабенький подіх вітру, що заглибившись в свої мрії, не помівтив, як його зжерли. Але банка вже давно перетворилася на мильну бульбашку, в якій всіма барвами райдуги ілюзорно переливається перевернуте відзеркалення Парижу, всеридині якого люди, мов та риба, м'ясо, сир та овочі, виставлюячи свої найпривабливіші сторони, гниють зсередини.
     Книга може бути рекомендована для прочитання для людей, яким цікава соціальна психологія, але тільки якщо читання їм не обтяжують тексти переповнені описами, портретами, пейзажами, надмірними деталями, виписаними з справжньою пристастю педанта чи навіть фанатика.