Вибір

Не найкраща книга про Аушвіц серед чималої кількості тих, які я свого часу прочитав, але порівняно з іншими вона має кілька переваг. По-перше, детально описано життя в'язнів після звільнення із концтабору, адже від тієї миті, коли ти покинув свою катівню, життя не стало пречудовим і безтурботним. У більшості ж авторів, які пережили жорна гітлерівської м'ясорубки, нитка розповіді тягнеться рівно до першої половини 1945-го. По-друге, авторка розповідає про боротьбу із демонами Аушвіцу впродовж подальших років. Й окрім того, що ця боротьба доволі успішна, вона ще й прикладна у психотерапевтичній практиці щодо інших пацієнтів (не обов'язково із схожими проблемами).

Але має книжка і негативні моменти. 1. Русизми (коляска, локон, навоз і т.д.), а також фактологічні помилки (які, я вважаю, в такій темі неприпустимі). Наприклад, на початку йдеться про пацієнта авторки (яка уже тривалий час є психотерапевткою) - Джейсона Фуллера. Він начебто вперше прийшов до неї на прийом у 1989 році, а далі маємо таке: "На той день, коли я вперше зустріла Джейсона, минуло вже понад 30 років від мого звільнення з концентраційного табору". Тобто виходить, що її звільнили в 50-х, що є маячнею. Або, скажімо, на форзаці є фото авторки у шпагаті з підписом: "Едіт, до війни". Але судячи з тексту, цю світлину зроблено уже під час війни, просто до заслання Егер в Аушвіц. Наостанок додам, що розповідь в книзі трохи затягнута, можна було б без проблем скоротити її на четвертину. Від цього матеріал лише б виграв, ставши концентрованішим, гострішим.