В ожидании Годо

Познайомитися із цим твором мені випало завдяки однойменній виставі у театрі ім. Леся Курбаса. Після прем'єри навалилася купа роздумів (екзистенційного спрямування)) і, звісно, з'явилося бажання перечитати саму п’єсу. Що текстівка, що її відтворення на сцені театру справили приємне враження; хочу лише зазначити, що постановка краще адаптована саме для тутешнього глядача, є більш колоритною і… теплішою чи що. Однак у книги є свої переваги: вона інтенсивніше стимулює думку і підштовхує до активнішого пошуку сенсу у прочитаному. А чи може взагалі бути сенс у «театрі абсурду», спитаєте ви? Багато з тих, хто брався за Годо, не подужали і четвертини, сприймаючи усе просто як набір безглуздя, однак одиниці сіли і подумали – це безглуздя і є наше життя. Життя в сліпому очікуванні чуда, якихось змін на краще, життя на короткому повідку власної інертності, життя, прикрашене вигаданими «благами» і «надважливими» справами. Тому згаданий твір є не більш абсурдним, ніж саме життя. Раджу...