| Сучасна зарубіжна література | ||
 |
Автор: Мартін Еміс Видавництво: Клуб сімейного дозвілля ISBN: 9786171274389 Рік видання: 2020р. Мова видання: українська |
|
| додати оголошення | ||
| додати рецензію | ||
У своєму зухвалому і претензійному романі «Стріла часу, або Природа злочину» Мартін Еміс представляє історію головного героя, доктора Тода Френдлі, у зворотній перспективі. Події його життя, немов у запущеній в протилежну сторону кінострічці, розказані, починаючи з автомобільної катастрофи, в якій він гине, до моменту народження. Оповідач - невинна душа, яка відлетіла від тіла свого «господаря» в момент смерті, оповідає про його злодіяння, як про чудеса доброти. Але ж доктор Френдлі зробив колись щось страшне і непоправне! Яка ж таємниця може мучити цю людину все життя? Чому він бачить уві сні чоловічу фігуру в білому халаті і чорних черевиках? І чому в жаху прокидається? Чому щороку отримує дивний лист? Але лише той, хто був нероздільний з Тодом Френдлі, відкриє читачеві жахливу правду. Він упевнений: «Я все-таки дізнаюся, я дізнаюся, наскільки страшна ця таємниця. Я дізнаюся природу злочину». |
||
Стріла часу, або Природа злочину
В каталозі книгомана:
Книжок: 9018
Авторів: 5268
Рецензій: 216
Книгоманів: 5285
Книжок: 9018
Авторів: 5268
Рецензій: 216
Книгоманів: 5285
Останні коментарі
- Дуже сподобався набір казок,
1 рік 4 тижня тому - як тут читати? не розумцю
2 роки 3 тижня тому - При всій повазі до п. Кінга,
2 роки 16 тижнів тому - Шість зірочок з десяти ставлю
2 роки 1 тиждень тому - Одна з найкращих книжок, які
2 роки 1 тиждень тому - Книжка справляє неоднозначне
3 роки 18 тижнів тому - Найтонша із усіх наразі
3 роки 24 тижня тому - Загалом трилер непоганий;
3 роки 25 тижнів тому - Не найкраща книга про Аушвіц
3 роки 26 тижнів тому - Непогана книжечка, багато
3 роки 28 тижнів тому
"Інтелектуальний бестселер" написано на обкладинці "Стріли", і цей напис під час прочитання книжки постійно піддражнює: "ну давай, ти що тупак? Думай! Насолоджуйся". А насолоджуватися, власне, немає чим. Роман, як і сказано в анотації, подає життя головно героя задом наперед. І ні, не сподівайтеся, що це буде просто як у Баттона - народився дід і живе собі до стану зашмарканого немовляти. Усі дії тут - навспак: алкоголь герої не п'ють, а виплескують із себе в склянки, листи знаходять у печі чи смітнику, відновлюють їх і потім читають, шви із ран знімають і запихають туди предмети, які ці рани спричинили, а всі діалоги відбуваються від "до побачення" і до "доброго дня" (щоправда, варто подякувати авторові бодай за те, що хоч слова не писав дерепан модаз). Від такої подачі мозок закипає, пробуксовує, але ти його постійно заспокоюєш: почекай, ще трохи, тут же великий сенс заховано, тут же наприкінці чекає велика таємниця. Насправді ж "таємницю" ти розумієш ще задовго до фіналу, а природа злочину у книжці так і не розкрита.
Не буду спойлерити (раптом хтось після мого відгуку навпаки укріпиться в бажанні прочитати цей "шедевр"), але зазначу, що мене харить, коли письменники спекулюють на болючих для суспільства темах, загортаючи їх у химерні обгортки і подаючи читачам, як неабияке особисте досягнення.