Це остання книга запорізької поетеси Марини Брацило, яка трагічно загинула наприкінці червня 2013 року. Творчість Марини, яка безперечно вже зробила свій внесок у історію української літератури, входить до генерації українських письменників, представники якої почали друкувати свої твори у 90-х роках минулого століття.
Явище «дев'яностників» об'єднує як ностальгійну спробу реставрації українського модерну 20-х років, так і постмодерністські рефлексії. За словами відомого есеїста та політолога Андрія Окари, Марина Брацило - це перша жертва покоління, що увійшло в літературу в 1990-х і поки що не встигло розродитись. Додамо, що творчість Марини – це щось живе, справжнє, ясне, аутентичне, східноукраїнське, степове, махновське, прозоре. Загалом, ця книга про живі світлі спогади дитинства. Тож всі персонажі і мешканці «Шовкової держави» вірять і розчаровуються, люблять і ненавидять, знаходять і втрачають. А ще вони свідомі того, що найбільша людська цінність – це прадавня пам’ять свого родоводу, яка живить кожного з нас.
|