Прощальний поцілунок Ілліча

Це перший випадок (за останні роки точно), коли широкій літературній сцені та в широкому книжковому просторі з’являються тексти, в яких поряд з досить оригінальною і в багатьох випадках цікавою образністю на передній план виходить пафос, що, врешті, він переходить в атмосферу радісного поетично-інтелектуального абсурду. Загалом, напевно, ця послідовна і подекуди виразно яскрава поетична девіація має шанси залишитися особливою та характерною подією в історії української літератури.