Марія

Це надзвичайно сумна історія про життя українського селянства на прикладі долі української селянки, що жила протягом другої половини 19-го — в першій пол. 20-го століття. Самого згадування цього періоду достатньо, щоб вже приблизно уявити цю долю. Важка праця на землі, хоч вже й не панській, але обтяженій податками, юнаки та чоловіки змушені відбувати довгу службу «в москалях» та мобілізовувались на російсько-японську війну, далі ще одна війна та революція, після якої за царем, який би він не був лихий, плакати хотілось. Грабунки, арешти, колективізація, «зрівнялівка» — коли всіх хотіли зробити рівно бідними, голодомор. На цьому місці страждання Марії обриваються, але для решти народу продовжуються чи тільки починаються.

На початку та в кінці твору дням Марії ведеться лік: «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів». Як там у приказці, щасливі на години не зважають? Марії випало прожити надзвичайно важке життя. Але було й щастя. І читаючи про такі щасливі дні Марії, хочеш, щоб вони тривали довше, думаєш: хай ще поживе щасливо, хай подовше нічого поганого не трапляється… Такі сторінки дуже легко та приємно читаються — радієш за героїню, та потім знову мусиш співчувати. Але байдужим лишитися неможливо.

Більше тут: http://hkhm.blogspot.com/2012/08/blog-post.html