Лялька

У центрі роману — історія духовної кризи Станіслава Вокульського, котрий так і не зміг подолати протиріччя між своїм соціальним статусом капіталіста й ідеалами, що формувалися в період революційної та громадської діяльності молодого Вокульського, коли він ще мріяв про визволення народу. До самогубства героя спонукає і нерозділене кохання до великосвітської «ляльки» Ізабелли. Відома польська письменниця М. Домбровська назвала «Ляльку» «першим у польській прозі твором про кохання, написаним на високому рівні, з силою, пристрастю, з вражаючим знанням психології почуттів і водночас по-стендалівськи мужньо, економно, без сентиментальної надмірності». Для роману характерне поєднання епічності розповіді, широкого охоплення дійсності з поглибленою психологічною характеристикою героїв.