Зима на підході

     Всесвітньовідома сага почала свій шлях до українського читача. Видавництво "КМ" потішило першим томом серії книг Дж.Р.Р.Мартіна "Пісня криги й полум`я" - "Грою престолів". Звісно, більшість поціновувачів жанру фентезі давно вже все прочитали російською чи англійською, а то й фільми переглянула, однак я з творчістю пана Мартіна познайомився вперше, саме читаючи цю книгу.
     Найперше, що кидається в очі, це жорстокість. Маючи чималий послужний список читаного фентезі, я все ж до ткого не звик. Одна справа, коли дві кількатисячні армії січуть одне одного на капусту, а інша - коли дитину розрубують мечем навкіс, наздогнавши у лісі. Так, ця книга і писалася для дорослих, свідченням чого є неприхований опис сексу та насилля. Однак, навіть дорослі читачі фентезі, як відомо, обирають цей жанр у надії відволіктися від несправедливої і жорстокої дійсності. Вони сподіваються побачити світ прекрасних панн і шляхетних лицарів, де править закон честі, де пиху скарано, а бідність винагороджено. Якщо читач шукає саме це - то "Гру престолів" варто одразу відкласти, шоб не опинитися в ролі Дона Кіхота, який розкайданив Хінесика Потягусика і у віддяку позбувся Санчевого віслюка.
     Але те, що могло би бути недоліком книги, виявляється її перевагою, виносячи писання Мартіна за межі сучасного трохи вже підтоптаного фентезійного канону. Мені книга нагадала водночас і "Карлика" Нобелівського лауреата Пера Лагерквіста, і "Мімуса" Лілі Талль. Інтриги, недомовки, закулісні ігри. Відчуття, що щось вирішується поза кадром... Мушу визнати, це захоплює і змушує читати далі.
     Інша прикметна риса твору - полісюжетність. Нещодавно у соцмережі помітив графічне зображення "Гри Престолів" у вигляді мапи ліній метрополітену, які перехрещуються і розходяться. Така візуалізація якнайкраще характеризує складність сюжету. І лінія спадкоємної королеви і, за суміцництвом, дружини хала напівдикунського племені - Данерис, і байстрюка Джона, і правителя Вічнозиму Едарда, і карлика Куця розгортаються паралельно й однаково захоплюють читача. Особливо, коли у розгоранні однієї лінії помічаєш слід іншої. Навіть розділи у книзі називаються по іменах головного героя - у книзі по десятку розділів на кожного ключового героя.
     Звичайно, без питомо фентезійних елементів теж не обходиться. Тут є і "лісовий народ" (певно, щось схоже на ельфів, але низеньких, у книзі про них згадано побіжно) і класична "нежить" - Чужі, страхітливі й нездоланні, і дракони. Чари, які у сюжеті саме цієї книги (а вона перша у циклі) не фігурують, як виявляється, такі існують. Вони виникають зненацька наприкінці грубого тому, а оскільки їх природу не пояснено, то трохи дивують. Прикро буде, якщо виявиться, що перша книга - це трохи розтягнута передмова до наступного фентезі "бий-біжи", але, думаю, Мартін і тут підготував читачам сюрпризи.
     Український переклад виконала знана перекладачка і авторка Наталія Тисовська. Мабуть, нелегка це була робота в термін здати усі ці авторські аркуші, лік яких пішов на десятки. До того ж, перекласти з англійської, а це і для читача має особливу цінність, адже багато фентезі у нас перекладаються транзитом, ось як "Ерагон", приміром. Наталія впоралася з роботою добре. Довгий час мав сумнів з приводу "старої Нан", але, як виявилося згодом, це таки реальна особа. Мені траплялися вже відгуки від читачів, які раніше читали Мартіна російською, а тепер прочитали українською, які нарікали на власні назви. Однак мені, поза межами дії "закону першого враження", назви Річкорин, Тризубець, Розлоги, богопраліс, деривовк, видаються природними і доречними. Навпаки, там де перекладач обрав транслітерацію, ріже вухо - прізвища Сноу, Стоун, тощо.
     Приємно, що цей знаковий для сучасного суспільства твір нарешті дійшов до українського читача українською. Боюся, лише, що решта надцять томів Мартіна можуть зашкодити власній літературній діяльності Наталі Тисовської, бо ж потребують забагато часу. Але ради нема, я вже хочу продовження!