Заучкам теж щастить

     Про що може мріяти дівчинка з провінції? Перемогти у конкурсі, поїхати за кордон, знайти собі іноземного бойфренда... Попри усі зусилля борців за права жінок у всьому світі, саме про такі речі й мріють середньостатистичні дівчата. Навіть коли вони прагнуть скакати на конячці. керувати пароплавом чи рятувати потопельників, ця мрія для них лишається неодмінним стрижнем. І саме її експлуатує (у гарному сенсі слова) Оксана Лущевська у своїй книзі "Друзі за листуванням".
     Можна уявити, як юна читачка розгортає книгу і поринаю у солодкі мрії: ось вона перемагає у конкурсі знавців мови, ось сона летить у Нью Йорк, ось у таборі де знайомиться з дівчатками з різних країн, ось приголомшливий білявчик з артистичним шарфом. та ще й спортсмен, одразу нею захоплюється... І усі до неї прихильні, усі прагнуть подружитися, вожаті милі й люб*язні, друзі вдома щиро за неї раді й ніхто й не думає заздрити. Мовного бар'єру теж не виникає. Вона ще й зірка самодіяльної вистави. На самому початку Ксеня подумала, що з неї підсміюються, бо вона з провінції. Але це було не так. Ось і все.
Позитивний настрій підтримується ще й оригінальною композицією твору. Він починається тим, що Ксені приходить лист від Еріка. Стається це уже після усіх подій книги, які, починаючи з другого розділу, викладено у хронологічному порядку. Отже - жодних варіантів, про гепі-енд оголошено на самому початку, читацьку увагу підігріває лише інтерес до деталей, про які ішлося в листі.
     Отже - бачимо суцільний позитив і показовий приклад, що сумлінна і тривала праця винагороджується. Ось Ксеня вчила англійську - і у неї закохався (давайте називати речі своїми іменами, це слово у книзі жодного разу не випірнуло) іноземець! Отож - і заучкам та зубрилкам теж щастить. І не треба нікого дурити, кажучи, що Ксеня не дуже добре вчиться. Це "по очах видно" :)
      Не зупинятимуся на лексиці героїв-дітей. Її просто нема - себто, вона нічим не відрізняється від грамотної мови авторки, яка запросто називає фотки чи змінки світлинами. Втім, мова книги загалом стравна, тому не присікуватимуся.
Виховний момент на висоті, чим привабити читачів - теж є. Хіба не привабить опис далеких країв, трансатлантичного перельоту, океану, вже не кажучи про красунчика Еріка? Привабить, тут авторка знає, що робить.
      Ось тільки але.... У Жадана з Собаками є фраза: "головним конфліктом є відсутність конфлікту"... У повісті "Друзі за листуванням теж так. Про безконфліктність середовища уже йшлося, але і подій викладено так, що по-суті не відбувається нічого! Пригадую рецензію на "Теплі історії до кави" на ЛітАкценті. Поміж позитивного послання, яке несе ця книга читачу, венрвиці в міру цікавих, безпечних та слухняних подій, немає місця справді Подіям, які й роблять читання захопливим. На роль головного гострого моменту повісті можуть рівною мірою претендувати епізод, коли двоє дітей без дозволу вийшли з готелю, щоб за квартал від нього пофотографувати білок, або історія зі змією, яка переповзла стежку за десять метрів перед Ксенею. Коли наприкінці книги на табір пішов ураган. я так зрадів, гадаючи, що ось - нарешті щось станеться! Можливо, Ерік порятує Ксеню із лап стихії, або вони разом витягнуть з води дитинча опосума, або... Але буря минула без пригод, та ще й саме вчасно, щоб усі встигли зібратися, попрощатися і роз'їхатися. А найгострішим моментом повісті так і лишилося змивання океанською хвилею Ксениних та Ерікових капців.
     Між тим, книга читабельна, написана грамотно і талановито. Буде цікавою дівчатам середнього шкільного віку.