Заметіль

     Прочитала «Заметіль» Анни Хоми… І на вулиці теж була заметіль. Біла крижана заметіль посеред березня. Холодна заметіль тоді, коли чекаєш сонця, тепла і пробудження до нових надій та сподівань. Пора тремкого передчуття змін і таємних сподівань, така ще обережна та бажана весна, яка обірвалась вихором зимової заметілі. Саме так, як у романі Ані в якийсь момент обірвались надії та кохання головних героїв. Момент, коли холодне минуле наздоганяє, кружляє у такому ж безжальному вихорі заметілі, викидає на узбіччя і замітає у глибокі замети непам'яті. Політ у прірву самотності, який ледь не закінчився фатально для героїв. А на ранок – яскраве сонце і до болю в очах сліпучі сніги очищення. Важко, болісно, до зубного скреготу і катарсису душі, але так потрібно для героїв. Бо треба просто жити, підійматись з колін, дивитись не лише у минуле, але й бачити майбутнє, сподіватись на краще, вірити у нього і боротись за своє кохання. Важко, майже неможливо, але ж не безнадійно. Як знайти шлях до самої себе, як вийти до світла, відродитись до життя та кохання, як перемогти у собі холодну заметіль безнадії та минулого. Саме про це книга Анни Хоми. А весна?.. Весна обов’язково прийде. Просто треба дуже сильно вірити у неї і мати її у своїй душі та серці.