Заметіль

     Дякую авторці за шляхи-доріжки, які вона вказує як спосіб зануритися в себе. Книжка настільки сильна психологічними задачами, що в якийсь момент може скластися враження дежа в’ю. Здається, ти про це вже думав… Як і герої книжки, багато хто з нас, читачів, також переживає свої кінці світу. Але дуже часто не можемо пояснити причини того, що думаємо чи що відчуваємо в якийсь момент. Авторка це пояснила – все починається в дитинстві. Власне, ми це знаємо, але важливо переконатися в своїй правоті ще й, так би мовити, з вуст письменниці –лікаря, педагога, психолога, яка знає внутрішній всесвіт людини не зі слухів.
     Книга – суцільний оксюморон, і цей прийом настільки вдало розкриває задум авторки – поєднати психологію й літературу - , що постійне «копання» в собі головних героїв, депресія і зневіра в себе, що як печать, бачиться на кожній сторінці роману, не створює враження важкого чтива, а навпаки – катарсису, «перезавантаження». Гаряча зима в житті однієї окремо взятої пари. Він і вона – Олена і Богдан – не схожі ні зовні, ні внутрішньо, ні способами життя. Але кохання ніколи не вдається до таких деталей, вона настає без пояснень і логіки. Їх кохання було настільки нелегким, що в романі просто мусило зайняти головне місце і бути головним героєм, хоч кожен розділ книжки пропонує своїх головних героїв попри очевидне. Кажу ж, - суцільні оксюморони…
     Богдана батьки полишили ще в дитинстві – на тітку, а він все сподівався на повноцінну сім’ю. Не вірилося, що це – кінець світу. І не вірилося, що красива блакитноока білявка, яку він, повненький незграба, якось зустрів у парку і в яку закохався з першого погляду, не буде його. А це був новий кінець світу, бо перипетії подій майбутньої лікарки, красуні-дівчини призвели до того, що вона вистрибнула з восьмого поверху. Зникло здоров’я, зір, відчуття реальності і віра в людей…
От що-що, а віру в людей не можна втрачати, суворо наголошує авторка. Світ не був, не є, і не буде без добрих людей, які обов’язково знайдуться тоді, коли всі кінці світу зійдуться, здається, в одній точці…
     Книжка плетена-переплетена подіями, сюжетними колізіями, її композиція абсолютно нетипова і розв’язка цілком несподівана. Враження холодного душу після гарячого – це ще м’яко сказано про фінал роману. Виявляється, все в собі можна пояснити, хоч це і видається дуже непростим. На мій погляд, роман недаремно був відзначений «Коронацією слова».
     «Зимова історія… Холодна, мов розпечений сніг. Гаряча, немов задубілі долоні. Пронизлива, немов політ у прірву. Там, куди впадеш, не буде соломи. Звідти немає стежки…Той, хто впаде, навчиться вставати. Той, хто встане, зможе розпочати шлях нагору. Той, Хто все знає наперед, вийде їм назустріч. Усім, небайдужим до зими, присвячується. Усім байдужим –також» - каже авторка, бо впевнена, що її роман буде близький багатьом. Хочеться сподіватися – вона не помиляється.

Тетяна Зінчеко