"Випадки" бувають розмаїті

     Читач майже завжди являється вуаєристом в широкому розумінні. І це рятівне «майже», котре відділяє любов до читання від вищезгаданих девіацій визначене простим фактом – читач дістає те, що пропонує йому автор, а не те, що хоче прочитати, таким чином решту домислювати та доповнювати приходиться самотужки. Згадую про це тому, що книга, на яку пишу щось схоже на рецензію - не для неврівноважених. І не для тих, хто заходить надто далеко вглиб себе при такому домислюванні. Скажу прямо – від чтива несе неприємним духом, як в антисемітському розумінні (автор – етнічно єврей, його мати родом з Галичини), так і в розрізі моральних імперативів, що стосуються сексу та його проявів. Але це на позір, автор, безумовно, знав що робить.
     Неоднозначному трактуванню посприяли також видавці (чи може перекладач). Варто лише подивитися на масну анотацію, котру пропонує видавництво – «Блестящий новый перевод эротического романа всемирно известного американского писателя Филипа Рота, увлекательно и остроумно повествующего о сексуальных приключениях молодого человека – от маминой спальни до кушетки психоаналитика». Саме в результаті такого нахабства відкинув прочитання книги на невизначений термін після того, як колежанка порекомендувала проковтнути таку глевку кістку, підсміхаючись собі під ніс. Втім, не варто було боятися зустрічі з фобіями – виявилося, що ніхто не займався сексом ні з психоаналітиком, ні, тим паче, з матір’ю.
     Сам автор, даючи одне з небагатьох публікованих інтерв’ю, відповів на питання, яке виникає в кожного, хто читає «Випадок Портного» (ось вона – цікавість, що веде до пекла) - «Наскільки автобіографічна книга "Випадок Портного"​​?»: «Це запитання мені ставлять майже про всі мої книги. Це тому, що я завжди виходжу з власного досвіду, щоб включити уяву. Але не для того, щоб з автобіографії зробити роман, а навпаки, щоб оживити вигаданий світ роману. У випадку «Портного» в головному герої роману набагато менше мене, ніж прийнято думати. Весь роман будується на тому, що це розповідь на прийомі у психоаналітика. Цю галузь я добре знаю, тому що в ті роки кілька разів сам проходив курс у психоаналітика. Вона (галузь) виключає самоцензуру і зобов'язує говорити все, що приходить в голову, не побоюючись нікого образити. Але все ж у цій книзі є момент, який я взяв із власної біографії - у молодості я розважав своїх друзів комічними куплетами і висміював той світ, який я знав: уявляв, наприклад, каструвальну єврейську матусю, загалом, оживляв стереотипи. При цьому моя мати була повною протилежністю».
     Однак, якщо хтось очікував прочитати в цій рецензії опис сюжету чи мою загальну думку, розчарую, а для того, щоб зрозуміти чому я цього уникаю, спробуйте прочитати цю книгу. Хоча ні. Спочатку відключіть усі можливі «соціальні індикатори» і налаштуйте себе на зустріч з архетипами та вдало стилістично та тематично скомпонованою розповіддю з елементами ретроспективи, втім, якщо останнє комусь цікаво.