Виголошення догани "лотові 49"

      У дитинстві ми із двоюрідним братом частенько полюбляли створювати ребуси, використовуючи у них фрагменти сюжетів й особливості персонажів прочитаних книжок, придумувати якісь нові імена, беручи за основу реальні і додаючи до них щось від себе, із тільки для нас відомим сенсом. Такі забави неабияк тішили, однак трясця – ми і подумати не могли, що на цьому можна ще й добре заробити та здобути всесвітню славу. Так, як це зробив Томас Пінчон. Ех, шкода, що наші безцінні криптографічні надбання втрачено назавжди.
      "Виголошення лоту 49", як на мене, – розпіарений продукт, де під гарною обгорткою криється пересічний роман, роль якого у сучасній світовій літературі суттєво перебільшена. Я вже бачу третім оком, як перекошуються обличчя патосних поціновувачів постмодерну та всіляких апологетів квазіінтелектуальної писанини, але годі обманювати себе й інших: це – нудна затяжна розповідь, яка подекуди межує із шизофазією (коли все граматично і стилістично ніби й до ладу, однак не має жодного смислового навантаження), розбавлена американським гумором 60-х, а також всіяна "знаками" і "символами". Слово "Бог" з'являлося у книжці 33 рази – алюзія на вік Христа, ура! Ім'я головної героїні Едіпа – натяк на Едіповий комплекс, оу є! Твір розпочинається зі слова "один", а закінчується числом "49" – це ж п'ятидесятниця, а вона відбувається в неділю через сім тижнів після Великодня, а це – 49 днів, ааа! Сенсації, інтриги, розслідування. Тільки який це має стосунок до загальної канви твору я, на жаль, так і не зрозумів.
      Натомість це "розуміють" дослідники творчості письменника та інші інтелектуальні сноби, які втнули захистити по ній не одну дисертацію і написати купу "наукових" статей, мусолячи своє бачення прочитаного і раз у раз пропонуючи на розгляд громади набір свіжих розгадок. Хоча, мабуть, у цьому немає нічого дивного – люблять же люди, скажімо, кросворди. Проте розгаданий кросворд давно перестав бути ознакою високого інтелекту, а тут от можна примазатися до постмодерної богеми.
      Також під час прочитання "Лоту" я впіймав себе на думці, що він нерідко відгонить Деном Брауном впереміш із пізнім Палагнюком. Брауном через заюзані до дір загадки-коди-символи, древні ордени, які створено ще в середньовіччі, однак вони мають вплив на світову спільноту донині, а Палагнюк виринає у нашаруванні всіляких дрібних деталей із життя США середини 20 століття (як це було, наприклад, у "Розкажи все"), без яких, схоже, читач не осягне повноти задуму автора, та будьмо відвертими – чи скажуть йому насправді про щось баррі ґолдвотери і гепи герріґени, ведмежатка йоґі й горили-магили? Сумнівно. І так – я знаю, що Браун з Палагнюком писали значно пізніше; тут не йдеться про якесь наслідування, літературні тренди – просто вони схожі у своїх занудствах.
      Варто відзначити роботу перекладача – він старався максимально точно передати авторський задум, розтлумачити у зносках те, що буде складно самостійно осягнути потенційному українському пінчонолюбу, й адаптувати абревіатури та скорочення. Хоча захопившись великим, перекладач втратив пильність до деталей, тому у книжці виринає чимало дрібних безглуздь, на кшталт "розстебнута матня штанів" чи, скажімо, "Із відвідувачами "Кінескопа" було щось вочевидь не так: усі вони були в окулярах і МОВЧКИ витріщались <...> Раптом з чогось на кшталт музичного автомата в дальньому кінці кімнати вихопився хор гуків і йойків. Усі ОБЛИШИЛИ БАЛАЧКИ". Якщо вони витріщалися мовчки, то які балачки облишили? Звісно, на допомогу перекладачеві тут мали би прийти редактори, оскільки той не може охопити геть усе, але не прийшли. Пропустили вони й мішок інших хиб: простуда = застуда, светер = светр, передпліччя пішло сиротами = вкрилось сиротами, носитися = гасати; поставляти = постачати, полопані капіляри = потріскані, псилоБІЦин = псилоЦИБін, перЕпИтія = перИпЕтія, у якИйсь старій виставі; стригани = стАригани, жорстокий мовчазнІй бій, запропАнований (привіт від Тимошенко) etc. Мають проблеми редактори і з відмінюванням слів: тютюна = тютюну, богатира = богатиря, фільма = фільму тощо.
      Я вельми шаную працю Олексія Жупанського і його внесок в українську перекладну літературу, але "Лот", як не крути, виголосили дещо кволо. Ну а щодо Пінчона загалом, то тут напрошується підсумок у стилі згадуваного ним Шекспіра – багато галасу з нічого.

Павло Лозинський