Інше серцебиття

Талант завжди вражає.

Книга Вікторії Горбунової «Мрія про маленьке життя», дійсно, вразила мене до найбільших сердечних глибин.

Пробігши очима перші рядки, я вже не міг ні на хвилину відірватись від тексту.

А потім була майже безсонна ніч, здивовані погляди дружини і її тихе запитання:

- Що це з тобою сьогодні?

- Що зі мною? Не знаю…

І я, дійсно, не знав… За довгі роки літературно-наукового життя мені довелось «перелопатити» тисячі сторінок художніх, наукових, публіцистичних книг і рукописів, але я не пригадую за собою такого нестримного бажання дочитати твір до його останнього рядка, до останньої крапки.

Після першого читання було друге.

Ні, ні, зовсім не таке, як в нашій шановній Верховній Раді – поверхнево-формальне, – а з можливістю знову повернутись до тільки що прочитаного епізоду, абзацу чи сторінки, тихо посидіти із заплющеними очима і подумати над власною долею, над долями рідних і близьких і навіть над долями мільйонів незнайомців, що населяють планету людей…

Знаючи Вікторію Горбунову досить багато часу, захоплюючись її книгами, я, виявляється, повною мірою не оцінив силу її літературного обдарування і не по роках високій ступінь художнього таланту. Прозріння відбулося у той самий момент, коли в моїх долонях опинилась її «Мрія». «Мрія про маленьке життя».

Ця вродлива, тендітна, талановита жінка, блискучий психолог і методист, кандидат психологічних наук, доцент, викладач університету зігріла свій роман особливим сердечним подихом, наповнила його щирістю і теплотою, сміливістю і простотою, граничною відвертістю і драматизмом, глибиною проникнення в найпотаємніші куточки людської душі, вмінням будувати художню розповідь так, що доводиться буквально «ковтати» сторінки – тобто усім тим, що відзначає істинну художню літературу.

Правда, «ковтання» сторінок – головна ознака літератури масової, саме тієї літератури, яку так полюбляють сучасні читачі. Чого гріха таїти, сьогодні навіть вишукані літературні гурмани, презирливо обзиваючи масову літературу «чтивом», в переповнених метро, маршрутках, або перед сном, увімкнувши нічну лампу, все одно дістають дешеві томики з погано прошитими чи неакуратно проклеєними сторінками і заглиблюються в читання…

Звичайно, читати книгу Вікторії Горбунової «Мрія про маленьке життя» в маршрутці можна, і хтось обов’язково буде це робити, бо не зможе втриматись від цікавості. Але це… (на жаль, я не можу знайти точного визначення, тому скажу просто: навіть не думайте читати роман в маршрутці чи в метро… Не треба псувати очей і вбивати час). Він вимагає іншого настрою, іншої атмосфери, я б навіть сказав би, іншого серцебиття…

Зізнаюсь чесно, після того, як я прочитав «Мрію про маленьке життя», одразу відчув егоїстичне бажання якимсь чином «засвітити» своє ім’я поруч з ім’ям Вікторії Горбунової. Запропонував їй написати щось на зразок передмови до її твору. Вікторія повідомила про це видавництво. У видавництві з такою пропозицією швидко погодились, але поставили одну умову – вступне слово за обсягом має бути не більше, аніж дві сторінки. Я подякував за довіру і також зробив для себе установку – у передмові жодним словом не обмовитись про зміст роману.

Мною рухало не бажання створити банальну інтригу, привабити чи заманити читача… Ні. Я просто боявся, щоб якась попередня інформація стосовно змальованих у творі подій нікому не зіпсувала враження від читання.

Постійно маючи справу з літературно обдарованими студентами, я вряди-годи запитую, що ж, перш за все, примушує їх відриватись від дискотек і комп’ютерів, діставати з полиці книгу, розкривати її на першій сторінці й починати читати?

Господи, чого тільки не почуєш у відповідь! Найчастіше зустрічаються казенні фрази, закарбовані в наших головах ще з часів радянської школи: «щоб пізнати себе і оточуючий світ», «щоб довідатись про життя інших людей», «щоб бути естетично вихованим»… Іноді з’являлися і більш відвертіші зізнання: «щоб якось згаяти час», «щоб відволіктися»…

Та лише невеличка частина з великої кількості просунутих сучасних молодих людей могли скромно зізнатися і собі, й мені, що читають книги заради задоволення, заради насолоди.

Так, заради найвищої, найблагороднішої з усіх, існуючих у нашому світі, насолод.

Тому я пропоную вам, дорогі читачі, швиденько перегорнути ось цю сторінку і, не гаючи часу, одразу починати читати роман Вікторії Горбунової «Мрія про маленьке життя».

Окриленість, натхнення і головне – найвищу, найблагороднішу насолоду вам гарантовано!

Автор: Володимир Шинкарук

Джерело: http://inlit.org.ua/node/4083