Незнані чи забуті сторінки історії? (Ганна Вижовець)

     На превеликий жаль, українська еміграція середини минулого століття - лишилась однією із невисвітлених сторінок нашої історії. Не зважаючи на це, кожен свідомий українець повинен знати і шанувати людей, яких нам подарували ті складні часи. Новий історичний роман Івана Корсака "Вибух в пустелі" - одне з небагатьох достовірних джерел про події тогочасної України і її світил.
     У романі представлено життя Георгія Кістяківського - українця- емігранта, котрий зумів досягти небачених висот закордоном, але був небажаним гостем на Батьківщині. Як професор Гарвардського університету він став співавтором атомної зброї, що принесло йому світове визнання("А  ще  Кістяківського  обирають  іноземним  членом Королівського  товариства  Великобританії,  почесним доктором  наук  Гарвардського,  Оксфордського,  Принстонського, Пенсильванського, Колумбійського, Брандейс  і  Уільямс  університетів,  Технологічного  інституту Карнегі.  Він  отримує  Національну  медаль  і  три  іменні нагороди  від  Американського  хімічного  товариства і  –  вже  чого  ніяк  не  чекав  через  сутички  з  амбіційними генералами – від Військово-повітряних сил…").
     У романі "Вибух у пустелі" автор хоче донести до кожного українця, що Україна середини минулого століття була багата на талановитих і перспективних людей,які через утиски влади більшовиків були змушені покидати власні оселі і виїжджати закордон, де власне і продовжували свою діяльність у найрізноманітніших сферах( "Дмитро Іваненко не на Нобелівську відзнаку номінований, а номінували його у зеки й він мотає свій строк. Житомирянин Сергій Корольов, балакали серед наукової братії, до розстрілу був присуджений, невідомо живий він чи ні. Строк заробив Ландау, Агатангела Кримського, переказували, також згноїли, одні кажуть, що доконали його в лазареті Кустанайської тюрми, а інші – що викинули неживого на ходу з товарняка, як етапом везли. Волиняка Михайла Кравчука, математика істинно від Бога, замордували у розквіті сил. В Харкові влаштували "виставу" в опері, де п’ятнадцять душ невинних, інтелігентів істинних, інтелектуалів європейського рівня фальшивий суд до розстрілу присудив, а ще майже дві сотні відправив у концтабори…".).
     В роки Другої світової війни гостро постало питання ядерної зброї. Це призвело до відкритого суперництва США, Німеччини та СРСР. У романі прослідковується поетапне виготовлення ядерної зброї. У творі представлено всі невдачі та перемоги у процесі творення незнаного раніше явища. Більшість дослідників,що неодноразово заглядали у вічі смерті,зрозумівши,якою страшною силою володіє їх винахід, відмовились від подальших досліджень у цьому напрямку. Вони були нагороджені владою "За заслуги" і повернулися з Лос- Аламосу, де знаходився таємний штаб, до свого звичного життя.
     Роман насичений цікавими матеріалами з життя Г. Кістяківського та історичними фактами. Досить цінною знахідкою є інтерв'ю Віри Кістяківської, дочки головного героя. У ньому описуються сімейні стосунки родини, вплив батька на вибір професії, літо в Лос- Аламосі, життя Георгія після виготовлення бомби.
     У романі змальовано долю ще однієї жертви більшовитських репресій - Олени. За допомогою цього образу автор показує як складалися долі талановитих українців, що залишилися в Україні та свавілля "совєтів" на українських землях.
     У фіналі роману було несподівано розкрито витриману інтригу твору. Чи здійсниться заповітна мрія Олени? Як складеться омріяна протягом всього життя зустріч з коханим? Відповіді на ці запитання можна знайти на сторінках роману.
     На мою думку, кожен хто цікавиться та любить українську історію має прочитати роман "Вибух у пустелі", для того щоб знати українських світил науки, яких так приховувала більшовицька влада. У творі інформація подається у настільки доступній формі,що читач волею чи неволею, а запам'ятовує найдрібніші деталі тих складних для українського народу часів. Отже, раджу кожному, не жалкуючи свого часу, перегорнути сторінки  нашої історії у романі Івана Корсака,щоб навчитися цінувати і розвивати своє, а не надіятись на досягнення інших.

Ганна Вижовець