Майдан Тахрір: такий близький Близький Схід

Книга: Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції.
Автор:
Зображення користувача Kelt.
Kelt
10
Рейтинг: 10 (1 голос)
 
04.10.2015 - 19:18

     У грудні минає п'ять років відтоді, як туніський вуличний торговець Мухаммед Буазізі облив себе пальним і чиркнув сірником у знак протесту проти свавілля тамтешньої поліції, яка незаконно конфіскувала його візок із крамом. Чоловік, мабуть, й не очікував, що цей вчинок розпалить цілу революцію, яка у підсумку охопить два десятки країн і триватиме не один рік. Звісно, було би наївно стверджувати, що без Буазізі нічого б не відбулося. Революція на Близькому Сході була лише питанням часу, однак саме відчайдушний продавець фруктів став першою ластівкою "Арабської весни".
     Варто зазначити, що багатьом учасникам конфліктів таке формулювання – "Арабська весна" – не вельми до вподоби і вони воліють казати просто "ті події...". Так от, саме про "ті події" пише Наталя Гуменюк у своїй книжці "Майдан Тахрір".  
     Перш за все ця збірка репортажів, гарно підігнаних одне до одного для створення цілісної картини, цікава тим, що її авторка самостійно об'їхала 8 далеко не найбезпечніших країн світу. Спілкуючись із революціонерами різного пошиву і калібру й описуючи це на сторінках своєї книжки, Гуменюк створила те, що зараз називають якісною літературою факту.
     Події "Арабської весни" нерозривно пов'язані із репом, інтернетом та графіті. На співаків, блогерів, райтерів провладні сили полювали чи не найбільше. Нечуваного розмаху за останні кілька років набуло кібердисидентство. У Сирії після серії антиурядових малюнків на стінах балончики із фарбою можна було придбати лише після пред'явлення документів. Саме представники активної творчої молоді є левовою часткою співрозмовників авторки, її гідами у лабіринтах повстань і демонстрацій. Наталя Гуменюк своєю книжкою підкреслює, що Близький Схід – це не нашарування ефемерних образів шейхів, джихадистів й жінок у хіджабах. Це – сотні реальних облич та імен, які вартують того, аби їх знали за межами арабського світу.
     Для мене "Майдан Тахрір" привабливий ще й тому, що не так давно я теж побував на Близькому Сході, зокрема та площі Таксім під час масових заворушень, у Турецькому та Іракському Курдистанах, у таборі сирійських біженців Доміз під Духоком. Теревенячи із молодими революціонерами і старими вояками, повстанцями Робітничої партії Курдистану і представниками турецьких спецслужб, людьми, які купаються в розкоші, і тими, хто втратив дах над головою, я вкотре переконався, що протистояння на Близькому Сході – це не боротьба між шиїтами і сунітами, а двобій між владою і непокірними верствами населення, що релігія – лише інструмент для вирішення геополітичних питань і найдієвіший спосіб відвертання уваги людей від економічних проблем. "Я готовий хоч серед ночі провести вас усією околицею", – каже один із персонажів книжки, – "Більшість із нас шиїти, але сунітські родини живуть поряд. А проблеми – то між політиками...". Гортаючи сторінки "Тахріру", я наче знову кутаюсь у куфію від палючого сонця, зазираю у напівзруйновані квартали, чи стаю на курній трасі в очікуванні чергової фури. Завдяки Наталі Гуменюк я ще раз переживаю ті чудові часи із людьми, яких не бентежить твоє віросповідання, для яких не існує такого поняття як мовний бар'єр: хоча вони не знають англійської, а ти явно не спец в курманджі чи сорані, ви легко знаходите спільну мову, наче старі друзяки, яких в дитинстві розкидало по всьому світові, і лише зараз ви знову зустрілися.
     Книжка, окрім навколополітичних дискусій, аналітики і філософських роздумів, сповнена усілякими додатковими цікавими вкрапленнями. Чому в Ірані по телебаченню під час виступу оркестру не показують інструментів? Як вберегтися від пограбування в Тунісі? Чому у Туреччині є вельми популярним фільм про пінгвінів в Антарктиці? Відповіді на ці та низку інших схожих запитань шукайте в репортажах Наталі Гуменюк.
     Дуже часто, правда, події "Тахріру" ототожнюють із подіями в Україні, що особисто мені видається дещо дивним. Безсумнівно, усі революції зовні схожі одна на одну, однак "Арабська весна" – це прорив із зовсім іншого рівня несвободи. Це якби завтра, скажімо, повстала Куба, а хтось знову почав проводити паралелі із Революцією Гідності. Усі ці порівняння скидаються радше на інформаційний привід, оскільки спокусити нашого пересічного читача чимось, що відбувається за межами трикутника "Україна–Європа–Росія", далебі, непросто.
     Будьмо відвертими – українців події на Близькому Сході цікавлять мало. Більшість людей не бачить сенсу допомагати сирійським біженцям, їм однаково, що наша влада наліво й направо роздає ордени кривавим диктаторам (орден Ярослава Мудрого Башару Асаду, ордени Ярослава Мудрого і Богдана Хмельницького Муаммару Каддафі тощо), для них інформація про країни Перської затоки – це набір штампів на кшталт "війна", "небезпека", "бен Ладен", "релігійні фанатики". Переконаний, що "Тахрір", з приводом чи без, збагатить уявлення читачів про життя людей по той бік Чорного моря, і завдяки Наталі Гуменюк Близький Схід стане для нас трішки ближчим. Адже безглуздо вимагати до себе уваги від когось, натомість залишаючись байдужими до інших.

Павло Лозинський

Далі ...

Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера