Між листками гербарію

      З перших сторінок „Гербарію...” Сняданко мені вчувався терпкий запах Прохаська. Їх проза чимось схожа – багато деталей та речей, які всюди в повсякденному житті, але чомусь непомітні доки на них хтось не зверне увагу. Але якщо Прохасько більш жорсткий, прямий та споглядальний, то в Наталки переважає чуттєвість. Її не надміру, проте вдосталь, щоб книга повільно затягнула. Хронологічні стрибки на початку трохи збивають спантелику, останні глави ліплять все докупи та вибудовують цілісну зрозумілу для читача картину, яка дозволяє трохи по-іншому глянути на прочитане. А з останньою сторінкою залишається якесь почуття незавершеності та виникає бажання взяти листок і дописати. Хоча б два-три речення. Щоб воно не закінчилось так, як у автора.

     Так склалось, що читав книгу у вересні теплої сонячної осені. Були кавалки тексту, до яких хотілось би повернутися. І чомусь логічним виглядало бажання зробити закладки із сухих квітів та листків. Хоча думаю, що колезі, який позичив мені книгу, це не дуже б сподобалось.