Куди зникло дитинство

     Чарівні казкові історії пишуться не лише для дітей, бо створюють їх дорослі, котрі наповнюють себе солодкою меланхолією минулих років і первісних вражень, намагаючись віднайти й відтворити неповторність дитячого сприйняття оточуючого світу, зобразити погляд ока, що бачить поза умовностями повсякденності й законами реальності, бо реальність дитини відмінна від тої, що її бачать дорослі, – химерна, підпорядкована іншим правилам, але розписана яскравими відчуттями. Людина зберігає в пам’яті дитячі спогади -  кадри з життя,схоплені  у всій насиченості барв, сонячні епізоди, які втілюють враження від перших доторків до добра і любові. Казка – це своєрідна пародія на існуючий світ, куди дитячий письменник переміщує вартісне й самоцінне, вічне й самобутнє.

     Власний чарівний світ витворили й Тарас і Мар'яна Прохаськи у дитячій книжці "Куди зникло море". За простим невибагливим сюжетом про викрадення картини й її повернення власнику лежить низка деталей, які роблять зображуване живим і повнокровним, розширюють межі сприймання та створюють намисто асоціацій, що разом формують живу, теплу атмосферу, яка видається натуральною і дійсною. Реальний світ, схоплений у чарівних деталях, опиняється лісом, котрий населяють олюднені звірі: вони ласують кавою з молоком і прохолодними коктейлями, готують кутю з родзинками (обов’язковий інгредієнт!), вирощують орхідеї у власному дворі й шукають пригод. Легка й яскрава літня історія простягається як шлях від дитинства до дорослого життя  – і ось, коли ти відчуваєш душевну порожнечу, бо з’їдені останні родзинки, сердечний потяг тягне у далекі гори, де стоїть налитий виноград, оазу дитинства, щоб зачерпнути з того джерела, «де так багато сонця, що від нього виноградні ягоди стають солодкими і духмяними». Так, мама кротячої родини, що «уміла здійснювати свої мрії», зі своїми близькими подорожує у край свого дитинства, аби зібрати родзинки для традиційної різдвяної куті, а наймолодші члени родини та їхня приятелька лишаються пізнавати світ самотужки за відсутності старших.

      Коли діти залишаються вдома самі, вони опиняються у світі дорослих, який перетворюють згідно до власних уявлень: так, кава з молоком, яку любить вживати Мама, стає молоком з кількома краплями кави, що йменується «кавою з молоком». Це принцип дитячого підходу до речей – змінювати сутність явища з тим, щоб обернути його на добре. Вони випробовують себе у ролі дорослих з тим, щоб перейняти від них найкраще, найсакральніше: уміння порадити і втішити, створити затишок і тепло, поділитися частинкою душевного світла з іншою істотою – і очарівнити батьківське перенесенням до напівуявного, магічного світу.

     Так, кротенята мають перелік настанов, який радить запрошувати гостей і ходити в гості, бавитись і смакувати весну й літо в кольорових пейзажах: гамак, натягнутий між деревами, весняна злива (за вікном шумить вода, а маленька компанія ховається від дощу в затишній атмосфері зі смаком гарячого какао), ранкові сніданки на трьох (устатковані різноманітними продуктами усіх кольорів веселки), прогулянки калюжами лісу, де пахне дощовою свіжістю, пошуки щасливої бузкової квітки з п’ятьома пелюстками, зоряне літнє небо ввечері.

     Для маленького читача книга відкривається глибинністю і посутністю деталей, пов’язаних з перцептивним сприйняттям: кольори, смаки, запахи –  до всього звертаються автори, аби увиразнити і оживити героїв. У прагненні пізнати світ маленькі звірята наважуються відвідати terra incognita -  Грабовий ліс,  де вперше стикаються з Хаосом ( в лісі «можна все, що хочеш») і атракціонами, що нагадують колізію існування людини (підйом на верхівку – неочікуваний спуск поруч із незаперечним бажанням руху), і проблема вибору постає перед ними гостріше: що сприйняти у власну душу – зло чи добро.

     Маленька дитяча книжечка володіє філософською глибиною: у образах дорослих, охоплених ностальгією (Горностай – колекціонер старих полотен, він прагне вхопити минуле і безнадійно захоплений тим, що пішло у безвість: «коли його питали, чому саме старі, то він починав переконувати, що тепер уже нічого не вміють робити так добре, як колись» -, його захоплення поглинає повну його істоту: «показувати красу комусь іншому йому подобалось набагато більше, ніж бути з нею поряд», воно змушує Горностая марити картиною, що не стала частиною його колекції, і цей фанатизм примушує його щовечора сідати за столик у кафе «Над дубом», аби поринути у старовинний морський пейзаж. Захоплений своєю картиною і власник кафе Іжак, для якого вона стає уособленням мрій і звершень мандрівної юності,й ця ностальгія є джерелом внутрішнього щастяю Співачка Соня Садова намагається здобути собі щастя теж і викрадає картину з кафе, яка є такою цінною для Їжака і Горностая, однак ейфорії немає, бо Соня замість глибинних вражень і душевного піднесення обирає комфорт і популярність, загубивши в собі дитину, яка була вартовим її духу й емоційного натхнення. Дитячі радощі не цікавлять Соню,тож Небесна гойдалка, яка мала подарувати їй щастя польоту, стає щастям для найменших. Діти злітають у небо: прагнення недосяжної височини є важливішим для них за існуючі потреби. Натомість товаришки героїв Ержіка і Жужіка віддають перевагу звичайному, залишаючи нереальне за гранню власного сприйняття, отже, вони «подумали, що це їм сниться, і пішли далі спати».

     Діти у пошуках моря, і це – море життя, хвилюючий вир, який поглинає всю сутність людини, в боротьбі з яким вона позбавляється ілюзії, сподівання, надії, але джерелом душевної наснаги для неї стає дитинне  - невтрачене бажання сягнути невідомої блакиті, що стає порятунком з душевної кризи на шляху до блакитного моря мрії, яке одвічно кличе людство вперед.

     На особливу увагу заслуговують й ілюстрації до книги, виконані співавторкою Мар’яною Прохасько у особливому стилі, який дає ключ до двопланового розуміння твору. Вони не тільки відтінюють почування і задум авторів, але й створюють враження інтимної розмови сам-на-сам з маленьким читачем завдяки своїй простоті та невибагливості й водночас глибокій образності, детальності й динамічності. З іншого боку, вони привідкривають глибинне розуміння казки-притчі: розмиті контури створюють уявлення про розширення простору і часу дії до безмежності , а простота малюнку повертає до часів дитинства, коли все було простим і зрозумілим.