Ключ до життя

     Здається, український критик Ірина Славінська висловила побажання прочитати в недалекому майбутньому український інтелектуальний детектив. А серед української читаючої публіки переважають сноби.  З огляду на їхні снобські потреби, поняття «інтелектуальний» у спрощеному (для інших письменних) розумінні означає «рафінований», «позбавлений ознак реального життя», «герметичний».
     Герой такої історії - український філолог (краще - «філологиня» або, як іще кажуть, «філоложка»), кандидат філософських наук або феміністка з якогось міжнародного благодійного фонду. Розгадка вбивства, котре насправді вбивством не є, а лише смертю за нез´ясованих обставин, криється на сторінках, у тексті (або під палітуркою) першого видання Бодріяра. Чи зашифроване в невиданих рукописах Кафки. Ну, а в основі злочину - право на володіння ексклюзивним виданням Нового Заповіту, де між певними сторінками точно зашифрована дата кінця світу.
     Напевне, сноби - вони і в Польщі сноби. Бо саме з ними від книги до книги грається Марек Краєвський. Він вправно маскуює стильний нуар, який через притаманну жанрові брутальність та гіперреалістичність рафінований читач не візьме до рук, під таке ось читання для тих, хто хоче здаватися розумнішими за власне дзеркальне відображення. Адже заради розгадки кожної моторошної серії вбивств сищики з романів Краєвського докладають власні знання з античної міфології, філософії, криптографії, археології, демонструють обізнаність у так званих «мертвих» мовах. Та, як у «Числах Харона» - вищої математики й логіки.
     Словом, вулична брутальність нуару врівноважується рафінованою вищою школою. Значить, ставлення до таких романів хоч не хоч мусить бути шанобливе.
     Адже саме та складова, яку прийнято вважати інтелектуальною, є запорукою визнання не у так званої «інтелігентної» публіки. Погодьтеся, одне діло - читати гостросоціальний кримінальний роман, де персонажі - плоть від плоті вулиця, їхня освіта часто обмежується середньою, а лексика суціль ненормативна. І зовсім інше, коли читаєш роман, автор якого місцями заграє з тобою. Переносячи в знайомі реалії теплих квартир, крісел, підручників та академічних знань.
     У подібних випадках автору, (зокрема - панові Краєвському), читач-сноб милостиво дозволяє розкидати по тексту трупи старої сифілітички на закаляному голубами брудному горищі та молодої проститутки, яка валяється на смітнику. Так само цей читач пробачає автору епізоди, в яких поміщик-самодур, до того ж - ідеолог російського націоналізму, обмотує закривавлене тіло звільненого з поліції комісара Попельського колючим дротом, а потому - мочиться жертві в рота. Чи старанно описані запої, напади блювоти й епілепсії в самого Попельського. Їм набагато цікавіше, що Попельський, за однією з освіт - математик, а також - знавець давньоєврейської мови, складає матриці. Заповнює цифрами математичні квадрати. Та завдяки одному йому відомим формулам розшифровує послання, залишені маніяком біля трупів. Так він дізнається, що вбивця хоче вирахувати числа Харона, котрі можуть дати код нашого життя.
     Проте насправді все відбувається з точністю до навпаки. Краєвському помітно цікавіший соціальний, якщо хочете - реальний, чорний, брутальний, заборонений, ненависний снобам бік кожної своєї історії. «Числа Харона» - не виняток. Саме оця брутальність львівських кабаків, похмурість зариганих дворів, задуха борделів, урбаністична клоака та збочені ігрища аристократів, котрі насправді мало чим відрізняються від втілення в життя задумів міських дегенератів, переймає автора набагато більше. А інтелектуальні хобі сищиків, у нашому випадку - Едварда Попельського, являють собою не що інше, як делікатне шаркання ногою в бік згаданих раніше снобів. Котрі, захопившись світовою науковою спадщиною, мертвою (я сказав би - вишукано мертвою) музикою оперних театрів, порошними архівами бібліотек та музейними експонатами, мертвими мовами, які є ключами до світового порядку, та контролем потоку власної свідомості, вперто не бажають помічати реалій живого життя. Котрі супроводжують ритми рок-н-ролу: чомусь романи Краєвського викликають у мене асоціації саме з класикою, але - рок-музики...

Андрій Кокотюха

Переопубліковано з: http://bukvoid.com.ua/criminal/2012/01/09/132850.html