Кентаври поміж нас

     Відомо, що магічні істоти є необхідною умовою створення повісті-казки. Вони не лише є треґером сюжету, але почасти виступають головними дійовими особами, без яких уся казка нежиттєздатна. Тоді сюжет поволі нанизується на сутність нестандартного персонажа, сюжетні ходи обумовлюються його рисами, а головна інтрига сюжету розв*язується, залежно від того, скільки у дивогляді рук чи ніг. Тоді це виглядає досить сумно, за умови, що автори не наситили сюжет оригінальними рішеннями і тонкими підтекстами. У книзі Марини та Сергія Дяченків цього, на щастя, не бракує.
     Досить "канонічний" кентавр збирає на собі увагу завдяку численним дрібним деталям зовнішності, харектеру, соціальної поведінки, традицій свого племені, тощо. Дуже цікаво читати ці описи і вигадки. Приємно також, що майже всі вказані ознаки вписуються у загальнолітературний-фентезійнийй образ "кентавра взагалі". Так що читач може простягати ниточки між абсолютно різними сюжетами.
     Невелика (на кілька годин) книга має підводні камені та паралелі, приховані (і не дуже) підтексти. Дуже подобається розвиток лінії з допуском кентавра до церкви, образ "запряженого кентавра", який за енергетикою перевершує образ "абсолютного зла" - сталевого лісоруба. Примітно, що це зло створила людина. І кентавра запрягла людина. Але водночас тут чути заклик до пошуку в людині прекрасного, її зв*язку з казкою.
     Книга ілюстрована прекрасними добрими малюнками Володимира Штанка, які нікого не залишать байдужими. Головним чином, буде цікава дітям молодшого шкільного віку.