Кава в стіку

     Нова книга від "Урбіно" вже звично тішить. Перш за все - тішить око, бо обкладинка Наталки Гайди одразу привертає увагу. Ефект з грою освітленням. коли зображення затемнюється донизу спрацьовує пречудово. Книга навіть на дотик класна, із фірмовим Урбінівським корінцем. Але це - не головне. Сучасна польська письменниця Йоанна Яґелло знаходиться у мейнстримі підліткової літератури не лише за польськими, а й за європейськими мірками. Переконаний, що дівчатам у 12-16 років книга здасться цікавою і прочитають вони її на одному диханні. Тут є необхідні елементи підліткової повісті (стосунки в родині, школі, кохання, статеве дозрівання), є детективна нитка і неслабкий соціально-філософський підтекст про особисту відповідальність. Мова повісті легка і без конструкцій-спотикачів, за що окрема подяка перекладачці Божені Антоняк.
     Моє знайомство з польською дитячою літературою обмежується творами Космовської та Пекарської, тому я очікував, що мова оповіді та опис подій у цій книзі будуть трохи химерними, як у "Бубі", або надто картонними, як у "Класі пані Чайки". Насправді ж виявилося, що книга Яґелло демонструє нам золоту середину: досить легко написано, але й не просто. Це добре, як не крути.
     Трохи непрофесійних думок. Коли читаєш, то виникає враження, що авторка вирішила написати підліткову повість, а потім передумала і написала детектив із сімейним скелетом у шафі та гепі-ендом. Або не так - маючи намір розповісти сімейну історію в руслі "Зіти і Гіти", авторка наповнила її елементами підліткової повісті, щоб привабити читача. Схожі думки виникали при прочитанні "Арсена" Роздобудько. Хоча там і стиль. і вікова категорія інша. До речі, розгадка родинної таємниці у обох цих творах виходять на перше місце. Одразу мушу сказати, що на цьому схожість цих двох книг закінчується, хоча б тому, що книга Йоанни Яґелло виглядає якіснішою. І образи краще промальовано, і сюжет цікавіший. АЛЕ - це мені, для мене книги і для 11 і для 14 років видаються однаково дитячими.
     Йоанна описувала у книзі власну доньку, тому головна героїня Халінка відповідає уявленням матері про свою дитину: вона має паскудний (якщо чесно) характер, незібрана, наївна, але водночас цнотлива і моральна. Якщо аналізувати поведінку головної героїні під цим кутом зору, то виходить кумедно :)
     Існування у творі трохи схибнутої мами - це дуже цікаво і досить важливо для нашої літератури. Я досі не можу вирішити. чи перекладати повість Вілсон "Illustrated mum", де таку, хіба трохи схибнутішу, маму описано. Дуже чекаю результатів по обсягах продажу, щоб зорієнтуватися. До речі, якщо вже казати про Вілсон, не можу не згадати про два її твори. Перший - "Опівночі", де теж досить цікаво описано родинний "скелет у шафі", і "Дівчата Закохані", де описано подружок, які теревенять про хлопців, потрапляють на вудку до збоченців, пасують уроки і обмінюються шмотками. Якщо говорити умовно. то ця книга Яґелло здалася мені досить вдалим гібридом цих двох книг. Почекаю, доки вийдуть "Дівчата..."
     Словом, можна лише подякувати львівському видавництву за чергове відкриття.