А що колекціонуєш Ти?

     Вкотре наступив на той самий садово-городній інструмент: повівся на позитивні відгуки читачів з різних сайтів (хоча мене мав насторожити уже сам факт, що із 20-30 рецензій трапляється лише одна негативна, а всі інші наскрізь прокурені фіміамом, і що в книжці, яка так відверто подобається загалу, не може бути нічого цінного). Але що вже вдієш – «Колекціонера» занесено до колекції прочитаного.
     Тепер ближче до суті твору: затягнуто, філософія хоч і проглядається, але вельми скупенька (впіймав себе на думці, а чи не Коельйо я часом читаю?). Ясна справа, що автор намагався створити нагнітаючу атмосферу, але, як на мене, шіт хеппенс.
     Із недоліків хотілось би виділити також загони Фаулза. Наприклад, хоча б такий: головний герой ув’язнив Міранду, позабирав із її кімнати усі гострі, важкі і скляні предмети, аби вона не заподіяла ні йому, ні собі якоїсь шкоди (горнята – тільки пластикові, дзеркало – пригвинчений до стіни шматок відполірованого металу і тд). Однак в одному епізоді, коли маніяк розізлив дівчину, вона «розбила дві вази, які стояли у неї в кімнаті». Ну ні в тин, ні в ворота.
     Позитиви у книзі також є, не без того. Гарно промальовані персонажі із всіма тонкощами характеру. Читаєш і з впевненістю можеш сказати «Вірю!» Автор старанно розписав двоякість героїв (а чи був колекціонер справді 100-відсотково поганим? А чи була Міранда винятково позитивним персонажем?) Ну і за відсутність затертого хеппі-енду теж плюс.
     Підсумок: для любителів Коелі і Зюськи.

Павло Лозинський