Спогади пасажира «Титаніка», який дивом уникнув трагічної загибелі в крижаній воді Атлантики, вперше видадуть для масового читача в Нью-Йорку у рамках пам'ятних заходів, присвячених до сторіччя катастрофи.
     Джону Тейеру (John Thayer) було 17 років, коли батьки взяли його в подорож на пароплаві. У результаті трагедії, що сталася у квітні 1912 року, батько Тейера загинув, а самого хлопчика витягли з води буквально в останній момент.
     В 1940 році Тейер написав книгу «Розповідь того, хто вижив» (A Survivors Tale) – спогади про катастрофу, присвячені пам'яті загиблого батька. Її було видано тиражем 500 екземплярів – тільки для друзів і родичів.
     «Ми були масою приголомшених людей, які втратили надію, яких Всевишній і природа змушували боротися за кожний подих до самого кінця», – писав Тейер, розповідаючи про свої останні хвилини на судні, що тонуло.
     Після цього хлопчик вирішив стрибнути у воду, і плив крижаною водою, поки «легені не почали горіти». Його чудом помітили й витягли в рятувальну шлюпку.
     «Це було схоже на стрекотіння сарани в лісі у літню ніч», – описував Тейер голосіння людей, що гинули в катастрофі.
     «Цей моторошний крик тривав хвилин 20 або 30, поступово згасаючи, у міру того, як (люди) один за одним не витримували холоду й утоми», – продовжує розповідь автор.
     Як і багато хто, Тейер вважає, що якби шлюпки, «заповнені наполовину», повернулися за людьми, врятованих було би значно більше.
     Доля автора книги склалася трагічно: він вижив у катастрофі, яка забрала життя понад тисячі людей, але не зміг пережити сімейної драми. Наприкінці Другої світової війни Тейер довідався про трагічну загибель свого сина й покінчив із собою.

     Відомі українські дизайнери та художники представлять широкій аудиторії своє захоплення літературою. На Kyiv Publish Fashion Day, який відбудеться 27 квітня в Києві, дизайнери високої моди Сергій Данчинов для Дому Моди Idol, бренд Вронська-Соболєва, Лариса Лобанова презентують ексклюзивні обкладинки для своїх улюблених книг.
     Kyiv Publish Fashion Day - проект, який покликаний об'єднати видавничу справу, мистецтво і високу моду. Мета цієї події - змінити сам підхід до оформлення книг, наповнити видання не тільки якісним текстом, але й модними віяннями, «фішками». Зробити книги такими, щоб їх хотілося не ховати на книжковій полиці, а показувати замість цінних сервізів як витвір мистецтва.
     Художники з проекту «Переделки» на Kyiv Publish Fashion Day презентують власні творіння з переробленої сировини, підтримуючи сучасний екостиль в мистецтві та моді. Дизайнер Ірина Заринська на прикладі своїх арт-буків покаже, як може змінитися сама природа одягу, коли плащ, сорочка або плаття одночасно стають книгою, яку можна читати.
     Букфешн також підтримали українські художники Ірина Жичук і Наталія Дерев’янко, проект «Папинарубашка», співачка і телеведуча Анжеліка Рудницька.
     Усі роботи будуть виставлятися в Інституті журналістики 27-28 квітня. Замість стендів обкладинки триматимуть манекени. А ввечері, 27 квітня, вже реальні моделі проведуть показ «книжкової моди», де головним акцентом стане книга.

     27-28 квітня у Києві відбудеться Третій фестиваль молодих видавців і редакторів  «Штурмові загони Ґутенберґа», що має на меті сформувати  боєздатний загін молодих видавців, редакторів, письменників, дизайнерів, ілюстраторів, каліграфів та просто любителів книги,  які зовсім скоро поповнять своїми силами вітчизняну видавничу справу.
     Цього року новобранців чекає насичена програма професійного гартування, а саме:
     – лекції (Ірини Славінської «Як писати про книжки?», Віталія Мітченка «Унікальність почерку – від машинопису до каліграфії», Братів Букало «Лекція із книжкового мистецтва інтроліґації»);
     – дискусії («Великі книжкові родини» (про видавничі серії), «Дуже жива книжка» (про українські та закордонні інтерактивні книжки), «З якими видавцями ми б не хотіли мати справу?» за участю Ірени Карпи, Олександра Ірванця та інших);
     – тренінги (від Андрія Солодіна, який перевірить техніку вашого читання і розповість про  швидкочитання, від Іллі Стронґовського, Ростислава Лужецького про книжковий дизайн у світі й в Україні);
     – майстер-класи (присвячені графічному дизайну, шрифтам, арткнигам, буктрейлерам, паперовому мистецтву від Миколи Ковальчука, Андрія Шевченка, Дмитра Растворцева, Катерини Бруєвич, Асі Гонци тощо);
     – виставки (плакатів, арткниг, блокнотів, ілюстрацій, ручного паперу, помилок у ЗМІ й книжках, світлин, хендмейду, старих журналів, листівок і навіть друкарських верстатів тощо).
     Чекаємо на аншлаг на традиційному «Арбайтен-форумі», де студенти зможуть зустрітися для відвертої розмови із потенційними медіапрацедавцями. А на вас чекає чемний суддя на рингу «Друкована книга проти електронної-2». Найкращі молоді бійці покажуть свої проекти на «Параді видавничих ідей» у форматі печа-куча, а літклуб «Маруся» проведе унікальний speed dating «Видавці-Читачі».
     Вперше пройде «Publish Fashion Day», на якому знамениті українські дизайнери покажуть, як сорочку, плащ чи сукню можна прочитати та як одягнути за модою улюблені книжки. Також безпрецедентною подією стане презентація збірника альтернативних наукових робіт з видавничої справи «Борода Ґутенберґа».
     Цього року студенти зможуть залишитись на Ніч не тільки у бібліотеці, а й у книгарні  «Чуланчик». Усіх чекатимуть з віршами українські поети, кінопокази, «Видавнича мафія», «Показуха», квести, ігри, конкурси, чаювання і, звісно, зустрічання світанку з улюбленими  книгами.
     Та найцікавіші події ще тримаються у секреті!
     Адреса: Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка (вул. Мельникова, 36/1), скляна зала.

     Приємний весняний подарунок чекає на усіх шанувальників творчості Сергія Жадана. Наприкінці квітня у книгарнях країни з’явиться нова поетична книга культового автора – «Вогнепальні й ножові». До збірки увійшли «вогнепальні» поетичні балади, «ножові» есеї та ексклюзивні ілюстрації. Перший наклад книжки, яка вийде друком у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля», становитиме 10 тисяч примірників та надійде у продаж 23 квітня.
     Нова поетична книга «Вогнепальні й ножові» від Сергія Жадана є збірником біблійних та кримінальних балад, герої яких вперто й послідовно рухаються темними стежками, намагаючись будь за що здійснити свої мрії та залишити місце злочину. Апостоли та бойовики, пророки та біженці, агітатори та відступники, сирени, демони й зомбі – персонажі цієї книги свідчать про час та заповнюють простір, з якого і з’являються вірші – ліричні й піднесені, радісні й ностальгійні, вогнепальні й ножові.
     Про головних героїв книги «Вогнепальні й ножові» та про те, якою вона вийшла, Сергій Жадан зазначив наступне: «В цій книзі постало несподівано багато героїв. А самі вірші виявились історіями про любов, ніжність, зраду та відданість. А також про героїзм, підступність, запеклість і невблаганність. Тому книга вийшла ліричною, а персонажі – непереможними. Як і має бути з героями псалмів та вестернів».

     Варто додати, що перша презентація книги «Вогнепальні й ножові» відбудеться 23 квітня у Києві. А вже наступного дня Сергій Жадан вирушить у авторський тур з презентаціями книжки у Дніпропетровську, Запоріжжі та Харкові. Друга частина туру пройде вже у травні.

     Аукціонний дім «Christies» реалізував колекцію відомого письменника Віктора Гюго і його нащадків за 3,2 мільйона євро, втричі перевищивши очікування організаторів.
     До колекції із 411 лотів увійшли картини, малюнки, листи та фотографії письменника, а також його меблі та особисті речі. Спадок було виставлено на продаж сімома нащадками Гюго. До цього часу він зберігався у родинному домі в містечку Люнель на півдні Франції.
     «Аукціон привернув увагу безлічі іноземних покупців –у ньому брали участь представники 12-ти країн. Переважним правом скористався паризький будинок-музей Віктора Гюго, який придбав п'ять предметів, зокрема весільний вінок дочки письменника Леопольдіни Гюго (4 750 євро) – зворушливий сувенір дівчини, союз якої з Шарлем Вакрі трагічно завершився 4 вересня того ж (1843) року, коли пара потонула в Сені», – йдеться у комюніке аукціонного будинку.
     Крім того, Національна бібліотека Франції придбала два записники сина письменника Шарля Гюго про навчання майстерності фотографії за 18 750 євро.
     Найдорожчим лотом виявився малюнок Гюго «Спогади про Бельгію», виконаний письменником в період від 1852 до 1855 року, коли він жив на британському острові Гернсі. Його придбала одна європейська галерея, яка побажала залишатись анонімною, за 409 000 євро, тоді як стартова цінастановила 50-80 тисяч євро.
     Друге місце зайняли зображення тушшю на дереві «Живіть» і «Помріть» – їх також купила неназвана європейська галерея за 277 000 євро. Організатори оцінювали їх у 100–150 000 євро.
     Колекціонер з Азії в сто разів підняв ставку на підшивку рукописних документів письменника («Сім'я, я, особисті речі, дрібниці, документи для збереження»). Лот з оцінювальною вартістю 1-1,5 тисячі євро пішов з-під молотка за 115 тисяч.

      Німецький письменник і нобелівський лауреат Ґюнтер Ґрасс опублікував вірш «Про що необхідно сказати» із жорсткою критикою ізраїльської політики щодо Ірану. Його твір сьогодні з'явився одразу в кількох виданнях, пише «Spiegel». Оригінал надруковано у німецькому«Sueddeutsche Zeitung», переклади – в американському «The New York Times», італійському «La Repubblica» та іспанському «El Pais».
     У ньому Ґрасс називає Ізраїль «порушником хиткого миру» через його погрози напасти на Іран. Письменник також закликає світову спільноту взяти під контроль атомну програму не тільки Тегерану, але й Тель-Авіву. Він згадує і про те, що Німеччина продає Ізраїлю підводні човни, які можуть бути використані у війні проти Ірану.
     Ґрасс підкреслює, що більше не може мовчати, як це робить Німеччина й загалом увесь світ. На його думку, тему агресії Ізраїлю намагаються не піднімати, оскільки усіх, хто за це візьметься, одразу звинуватять в антисемітизмі.
     Після публікації вірша в пресі Ґюнтера Ґрасса справді почали називати антисемітом й одразу ж нагадали про те, що він служив у військах СС (84-річний письменник розповів про це у своїй автобіографічній книзі «Цибулина пам'яті», що вийшла в Німеччині в 2006 році і стала сенсацією. До цього було відомо тільки те, що він служив в армії під час Другої світової війни, але про перебування в елітних підрозділах СС раніше ніколи не згадувалось).
     США і низка інших країн Заходу звинувачують Іран в розробці ядерної зброї під прикриттям програми мирного атома. Тегеран всі звинувачення відкидає, заявляючи, що його ядерна програма спрямована виключно на задоволення потреб країни в електроенергії.

     16 квітня у київському «Кристал Холі» відбудеться прем'єра «Сни Васіліси Єгоровни» за творами Леся Подерв'янського. Виставу побудують на сюжетах його «Васіліса Єгорівна та мужичкі», «П’ять хвилин на роздуми», «Король Літр», «Остановісь, мгновєніє, ти прєкрасно!», «Нірвана, або Альзо Шпрех Заратустра», «Діана», «Мєсто встрєчі ізменіть ніззя, бл…!».
     Рівно рік пройшов після першої прем'єри Подерв'янського (п’єса «Павлік Морозов»), коли зал «Кінопанорами» тільки встигав оголошувати додаткові вистави одну за одною. Незважаючи на те, що Лесь не пестує публіку новими творами, його багатьом знайомі п’єси хочеться чути знову і знову.
     Хто буде допомагати професійним акторам втілити бачення автора цього разу – дізнаємось уже скоро.
     Художник Лесь Подерв'янський відомий загалу більше саме як літератор. Однак його цей факт не засмучує. «Інакше не може бути. Основна частина людства мислить вербально. І лише невеликий прошарок мислить не словами, а образами. Тобто художники. І розуміються на цьому тільки вони й невелика купка людей навколо них. Це дуже закрита в собі система», – розповів Подерв'янський в інтерв'ю «Українському тижню».
     Митець зізнався, що найбільше його дратує запитання «Що ви хотіли сказати своєю роботою?». Щоб уникнути цього, Подерв'янський на останній своїй виставці біля кожної роботи причепив пояснювальний текст, що на цій картині намальовано.
     А на літературну творчість його надихнуло «середовище абсурду», коли він опинився в армії. «Мене завжди цікавили як у живописі, так і в п'єсах зіткнення речей, які не поєднується, різних фактур: колір/немає кольору, блискуче/матове, гладке/шорстке. Коли різні фактури стикаються, починає іскрити», – каже художник.

     Премію Diagram, яку присуджують книгам із найдивнішими назвами, цього разу отримав кулінарний довідник "Готуємо з Какулькою" (Cooking with Poo), в назві якого англомовний читач замість імені автора бачить розмовне позначення екскрементів.
     Автор довідника Сайюд Дайвонг навряд чи розраховувала на такий ефект, використавши для назви книжки своє тайське прізвисько "Пу" ("Краб"). Проте слово "poo" в повсякденному мовленні мешканців англомовних країн означає не що інше, як продукт дефекації. Зазвичай його використовують у відношенні до маленьких дітей або як замінник більш грубого "shit".
     Збірник рецептів обійшов у голосуванні інших серйознихконкурентів, серед яких були "Велика пенісна паніка в Сингапурі і майбутнє американської масової істерії", "Пеннінський щоденник пана Андо: Згадуючи курячого сексолога з Японії, що відвідав Хебден-Бридж в 1935 році" та "Гриб у християнському мистецтві".
     Зазвичай переможець не отримує жодної винагороди. Організатор конкурсу, журнал The Bookseller, лише вручає пляшку "дешевого пійла" тому, хто знайшов назву, що у підсумку стає переможною. Однак оскільки "Готуємо з Какулькою" надіслали на конкурс анонімно через твіттер, журнал зробить пожертву благодійній організації Urban Neighbours of Hope, яка допомогла створити кулінарну школу Дайвонг.

      У передмісті Бостона в Бібліотеці імені Джона Ф. Кеннеді виставили на огляд невідомі раніше листи письменника Ернеста Хемінгуея. В одному із них, зокрема, американський класик зізнався, що якось йому довелося застрелити улюбленого кота.
     У листі, датованому 22 лютого 1953 року, Хемінгуей розповідає, що його кота Віллі збила машина. Тварина мучилася, тому письменнику не залишалося нічого, окрім як убити її. Доручити це комусь іншому Хемінгуей не зміг, повідомляє The New York Times.
     Далі у листі письменник зізнається, що йому доводилося стріляти у людей, але жодного разу не траплялося вбивати "когось, кого він знав і любив впродовж 11 років, і хто навіть із двома зламаними лапками продовжував муркотіти".
     Хемінгуей також зазначає, що відразу після того, як він застрелив кота, до його будинку під’їхали якісь туристи. Він сказав їм, що зараз не найкращий час для розмов і попросив залишити його в спокої. Проте "багачі на Кадилаку", як назвав їх письменник, висловили думку, що приїхали саме вчасно для того, щоб побачити "великого Хемінгуея таким, що плаче по котові". Письменнику довелося в грубій формі виштовхати настирливих шанувальників.
     Хемінгуей був відомий своєю любов’ю до котів. До 1945 року у нього їх було 23; зокрема, він був власником шестипалого кота. Віллі, до речі, послужив прообразом одному із котів у книзі Острови в океані.
     Всього в бібліотеці представлено 15 листів Хемінгуея, адресованих венеційському аристократу Джанфранко Іванчичу (Gianfranco Ivancich), з яким письменник познайомився у 1949 році. Послання, про які йдеться, були написані у період від 1953 до 1960 року. У той час Хемінгуей жив на Кубі.

     У Львові відбувся кастинг на ролі в українському фільмі «Тіні незабутих предків» режисера Любомира Левицького, який зняв перший український трилер «Штольня» (2006).
     Як зазначають творці фільму, це буде українськомовний молодіжний містичний трилер із елементами жаху. В основу сценарію за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського лягла легенда про гуцульських мольфарів. У кінострічці йтиметься про зло, закуте у книгу тіней, і таємницю, яку повинні розгадати студенти.
     «Я хочу створити образ сучасного українця і українки, — розповідає Любомир Левицький. — Вісім героїв потрапляють у неприємну історію, а потім розуміють, що за ними хтось полює, а всі дерев’яні предмети стають для них загрозою. Це буде щось, схоже на «Пункт призначення». Професор розповість їм легенду, а що буде далі – розповідати не буду».
     Як переконує режисер, його стрічка не матиме нічого спільного зі знаменитим фільмом Сергія Параджанова.
     «Історія, яку я хочу відкрити в цьому фільмі, тісно переплітається з минулим нашого народу, з нашим культурним надбанням. Саме тому, я вибрав таку назву – «Тіні незабутих предків», — ділиться Левицький. — Є фільм Параджанова «Тіні забутих предків», а мій фільм стоїть поруч… Ви знаєте, багато людей почнуть думати, що це, напевно, спекуляція. У принципі, вони мають право так вважати. Але відразу хочу сказати, що кіно не буде мати нічого спільного з героями й сюжетом фільму Параджанова. Це зовсім інше кіно. Однак воно буде пов’язане з містичними силами з твору Коцюбинського. Тим паче, що з Коцюбинським я народився в один день! А крім того, виріс на землі, де знімалися «Тіні забутих предків»…».