українська проза

Навколосвітня подорож на шлюпі "Нева" (1803-1806)

Не дивно, що першою російською навколосвітньою експедицією командували німець та українець. Не дивно, що Юрій Лисянський на два століття потрапив у тінь Йоганна Крузенштерна, хоча саме він мав усі підстави називатися «російським Магелланом» хоча б тому, що завершив плавання на два тижні раніше компаньйона. Однак, на відміну від Крузенштерна, свої путівні нотатки йому довелося видавати власним коштом після 6(!) відмов адміралтейства за нехитрий «малоросійський стиль» їх написання. Німецьке лобі в Петербурзі на той час уже остаточно перемогло українське.

Її сукня

Нілу цілком захопила робота над романом. Це не був роман про кохання, швидше, про жінку, що опинилась на межі світів — між сном та реальністю. Та її вигадана для Ліни реальність почала оживати поряд: якогось ранку на тумбочці біля ліжка опинилась мармурова статуетка красуні Гекати — богині пристрасті та володарки нічних примар з вигаданої історії. Чи не вигаданої? Бо у снах до Ніли приходить дивна жінка в атласній темно-синій сукні — чиясь заблукала душа, яка чи то шукає допомоги, чи то сама прийшла врятувати Нілу. Бо з фінальною крапкою у її романі може скінчитися щось важливе…

Clavus Domini

Відомий український письменник Сергій Батурин у своєму новому романі долучається до когорти тих, хто й досі шукає відповідей на прадавнє питання: ким був той «розбійник Варавва», що його згадують усі четверо євангелістів? Чи насправді він був знайомий з Ісусом, і чому єрусалимський натовп наполягав на його помилуванні, а римському префекту Понтію Пилату довелося «вмивати руки»? Історичних свідоцтв бракує. І не виключено, що все відбувалося саме так, як про це розповідає автор книжки.

Підземні ріки течуть

На початку збірки «Підземні ріки течуть» автор запалює свічку у темному підвалі – і замикає читача у ньому, лишаючи сам-на-сам з безликими картонними фігурами з порцеляновими головами. У кожної з восьми фігур є своя історія, своя тінь на пожовклій від часу стіні. Навіщо літнє подружжя прямує у самісіньке серце небезпечної зони Темряви? Що ховається за личиною гротескного «ми»? Як утекти від потойбічного птаха, якщо він оселився у твоїй голові? Хто переможе у протистоянні між Китом, Островом і Темрявою? Чи можна знайти Бога? І, зрештою, де не ходить смерть?

Час смертохристів: Міражі 2077 року

Роман визначного українського письменника Юрія Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077 року» — це блискучий гостро­­­сюжетний політичний трилер, дія якого розгортається напере­додні «Чет­вертої глобальної війни». Різкий сигнал тривоги, яскрава антиутопія, у якій за гротеск­ною формою і фантастичністю ситуацій стоїть реальна масштабність можливих гео­політичних подій майбутнього. Написаний вісім років тому, цей один із найвиразніших творів сучасної літератури провіс­тив, зокрема, чимало трагічних моментів наших днів.

Пропала грамота

Микола Гоголь (1809–1852) — видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури. В його юнацьких повістях і оповіданнях ще мовби не розірвано ту родову пуповину, що пов’язувала нащадка козацького полковника з рідною землею.
Проілюстрував книжку відомий київський митець Андрій Потурайло.
«Пропала грамота» — його перша ластівка в царині книжкової графіки.

Сині Води

Битва на Синіх Водах – перша в історії поневолених народів пере­­можна битва об’єднаного українсько-литовсько-білоруського війська з татарською ордою, внаслідок якої українські землі здобули неза­леж­ність. Сталося це за шість років до переможних походів Тамер­лана і за вісімнадцять – до Куликовської битви. Волею долі удільний князь Дмитро Боброк опиняється в центрі подій, що, зрештою, призводять до однієї з най­більших битв в історії середньо­вічної Європи. Вистояти в смертельній боротьбі йому допо­ма­га­ють троє юних відчайдухів.

Останнє бажання

Рукопис зник на кілька років. Певне тоді ще не настав час читати його. Але через півтора десятка років, в добу розвиненого 11 п ері іету й соціальних мереж, сину письменника повертають зошит із цуценятком на обкладинці. І саме в цьому зошиті старий хворий письменник написав свій останній роман «Останнє бажання».
Чи потрібно і чи можливо розгадати всі таємниці минулого? Принаймні, цього варто прагнути. Бо лише свідоме знання дає ту свободу, без якої неможливе народження свідомої людини майбутнього, яка є володарем власної долі за будь-яких обставин.

Дай сили заплакати

«Боже великий, дай мені сили заплакати… дай мені духу пережити цю трагічну обставину, яку не можу змінити», - благав герой цієї щемливої історії над труною коханої. І в ті хвилини світ «непізнаної радості, незбагненної таїни, краси і ніжності… бентежних сподівань і далекосяжних мрій», який недавно ще так солодко йшов їм із Віоланною назустріч, «раптово зімкнувся… мертвою хвилею… і невимовною тугою… скам’янів у грудях».

Волоцюги

Ця повість про світ волоцюг, їхні драми, страждання й маленькі радощі. І про те, що дає їм сили виживати, — потрібність іншим, відчайдушну прив’язаність та любов.