Художня література

Сватання на Гончарівці

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) — перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вплив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітки-Основ’яненка було «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів. Творчий доробок письменника складають комедії, повісті та оповідання, більшість яких здобули визнання сучасників та зберегли свою художню цінність до наших днів.

Тiнi забутих предкiв

У томику знаходимо не тільки ліричну повість із карпатського життя, але й трагічну «Fata morgana», а також 14 зразків малої прози. Добірка покликана задовольнити потреби як школярів (оповідання «Харитя», «Ялинка», казка «Хо», оповідання – фактично повість – «Дорогою ціною»), так і студентів (етюди «Лялечка» і «Цвіт яблуні», акварель «На камені», образки «Поєдинок» і «Він іде!», нарис «В путах шайтана» тощо). Окремо подаються пояснення незрозумілих слів.

Коні не винні

Михайло Коцюбинський (1864-1913) - видатний український письменник, талановитий новеліст. Кращі з його оповідань, такі як "Сміх", "Intermezzo", "Сон", "Подарунок на іменини", "Коні не винні", належать до найвищих досягнень української класичної прози.

Енеїда

Ім’я Івана Петровича Котляревського (—1838), засновника нової української літератури, пов’язують, у першу чергу, з його поемою «Енеїда» (), яка вже двісті років зачаровує читачів. Це була перша друкована українська книга, написана народною мовою, перша національна поема. Запозичивши сюжет античної поеми Вергілія, Котляревський наповнив цей твір дотепним українським гумором, повір’ями, звичаями, картинами воєнного і мирного життя, описом одягу, страв — усе це надає поемі яскравого національного колориту.

Царівна

Ольга Кобилянська (1863-1942) - відома українська письменниця демократичного напряму. Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Цій проблемі й присвячена повість письменниці «Царівна» (1895), про яку свого часу Леся Українка писала: «Краса цієї повісті не так в її ідеях, як у глибокій, тонкій, логічній психології героїні Наталки. Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва».

Земля

Повість «Земля» — вершина реалізму письменниці. Цей твір, завдяки своїй великій життєвій правді і високій художності, став одним з найвідоміших в українській літературі. Усім своїм єством пов’язаний із землею герой повісті Івоніка Федорчук. Він шанує і береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але ж боротьба за землю, яка роками точилася в його родині, зруйнувала душі рідних людей, призвела до трагедії, до братовбивства. Із втратою сина втрачає Івоніка свої мрії і сподівання, свою віру в землю.

Хазяїн

До книжки увійшли найвідоміші драматичні твори одного з батьків українського новочасного театру: комедії "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", трагедія "Сава Чалий" і драма "Безталанна".

Сто років самотності

Роман «Сто років самотності», повісті «Полковникові ніхто не пише», «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь» – центральні твори славетного колумбійського письменника, лауреата Нобелівської премії Ґабріеля Ґарсії Маркеса. В його творах дивовижно переплітаються людські долі й суспільні проблеми, розгортається широка панорама латиноамериканського життя з його повсякденними клопотами, соціальними заворушеннями, диктатурами й безперервними революціями.

Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть... чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек. Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони — проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».

Диво

"Диво" — роман про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, за часів якого сталося об’єднання земель руських та було зведено славнозвісний Софійський собор у Києві. Життєві шляхи героїв — зодчого Сивоока та князя Ярослава — перехрестилися на майдані, де підіймався величний та дивовижний храм. Софія Київська з’єднала долі талановитого майстра і мудрого правителя. Дві людські драми розгортаються перед нами на сторінках роману. Сивоок, для якого будівництво храму стає головною справою життя, трагічно гине і його ховають під плитами собору. Ярослав Мудрий вінчається в Софії на кесаря землі Руської.