українська

Добрі пісні про поганих дівчат

У новій поетичній збірці «Добрі пісні про поганих дівчат» багато слів про кохання, багато пауз про кохання і багато кохання як такого. За словами автора, ця книжка – найдоросліша і найбільш зріла з усіх його збірок. Багато віршів тяжіють до класичної форми. Їх можна легко покласти на музику. Усі вони добрі – без прихованих образ та шкодувань за тим, що не відбулося.

Адам

Читаючи “Адама” Остапа Сливинського, не раз ловиш себе на думці, що поет добре знає мову зсередини. Йдеться зовсім не про філологічну обізнаність. Він знає її так, як тіло знає події власних вен, що неодмінно потрапляють у такт із пульсуванням слів вірша. (…) Поезія Сливинського сповнена чітко прописаними деталями – і пієтизмом до деталі. Вони засадничо небанальні, хоч родом з повсякденності. Назване поетом не раз бачене нарешті запам’ятовується, мов виграшний кадр перелітного кіна” /Костянтин Москалець/

Внутрішній джихад

Грицько Семенчук – поет, музикант, організатор літературних і музичних акцій, координатор Львівського міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців. Його дебютна поетична книжка «Внутрішній джихад» – це, за словами автора, певна система координат, де похідними є місце і час. У цій збірці багато Львова, Хмельницького, трохи менше Тернополя, Івано-Франківська, Ужгорода, Києва і ще багатьох міст та містечок.

Привид мертвого дому

Головною темою роману-квінтету Валерія Шевчука є душевні струси людини кінця XX ст., що й стали похідними завершення епохи. Це і витворило Мертвий Дім. Новаторський за формою роман несе в собі ідею мистецького універсуму: про світ, який умирає, і людину, котра прагне нового утвердження.

Біс плоті

Валерій Шевчук створив цілком новий в українській літературі тип історичної повісті: з одного боку, це твори мислительні, з другого, — завдяки напруженому сюжетові, наближаються до інтелектуального детективу, з третього, — психологічні, бо розкриття таїн людської душі — одне із творчих завдань автора. Побіч із вивіреною історичністю тут немало фантастичного чи фантасмагоричного, що відповідає світобаченню людини тієї доби, а часово книга охоплює другу половину XVI — початок XVIII століття.

Просвічений володар

В історичній розвідці перед читачем з'явиться не просто легендарний гетьман Іван Мазепа, а далеко не пізнаний, утім найцікавіший, максимально наближений до реального, образ великого гетьмана. З'ясовується його роль у розбудові Козацької держави як державотворця і володаря ренесансового типу. Мазепа постає як меценат, будівничий церков і монастирів, натхненник і творець Високого бароко в українській культурі. Виписано також процес творення літературного образу Мазепи - героя української і європейської літератури. Авторський виклад документовано історичними джерелами.

Стежка в траві. Том 1

Багатоплановий епічний твір змальовує химерне переплетіння доль різних прошарків населення Житомира 50—60 років — понівеченої української інтелігенції, робітничо-службового середовища, а також колоритного люмпену. В центрі уваги художника філософське осмислення психологічних колізій, що приводять героїв роману до напружених шукань своєї стежки для втечі від самотності, із зони герметичної духовної ізоляції, у простір добра й любові. До книги включено першу та другу частини роману.

Стежка в траві. Том 2

До цієї книжки увійшли третя та четверта частини філософсько-інтелектуального роману Валерія Шевчука «Стежка в траві», що рельєфно вимальовує найістотніші проблеми духовної кризи XX століття.

Козацький роман

Хто такі дев’ятдесятники? Крізь які розчарування, травми і країни пройшло наше покоління за два останні десятиліття? У нас вкрали перемогу - чужі вкрали, свої продали... Ми розвалили совок, мітингували, голодували, бо не хотіли, щоб наші діти жили у ньому. Сьогодні в декого вже й онуки живуть у його гіршому варіанті. Як вижити творчим людям, жити правильно й щасливо там, де хочеться?

Многії літа. Благії літа

«Десятиліттями я живу в одному місці. Роблю ту саму роботу. Веду бесіди з одними й тими ж людьми. Сідаю за той же стіл у той же час і їм майже однакову їжу. Лягаю в один час в своє ліжко... Минають літа, але ніщо не міняється - ні довкілля, ні я. Бо не міняється моя душа. І це добре. Дивлюся на образи діда, батька, на своїх онуків і правнуків - і здається, що я на цьому світі був завжди. І буду вічно...» Андрій Ворон «Маємо унікальний, осмислений і пронизаний істинною духовністю устрій життя однієї людини. Людини звичайної і водночас незвичайної.