Воно

При всій повазі до п. Кінга, це далеко не найкращий твір у його активі. Не розумію, за які заслуги «Йому» на кожному кроці курять фіміам *чухає потилицю* За невиправдано розтягнутий на n-ну кількість сторінок сюжет, нудний виклад чи «плавання» у дитячій психології, де 10-річні дітлахи роздумують складними філософськими конструктами, паралельно граючись у примітивні дитячі ігри, до напівсмерті лякаються химер, а через кілька секунд вже катуляються від сміху з чийогось жарту?.. Як на мене, спроба описати страхи дитинства Кінгу вдалася на трієчку (можливо тому, що при фіксації власних спогадів з цього приводу автору вже було під сорок), а Вселенське Зло, яке живе в каналізації дрібного смт - то взагалі ні в кут, ні в двері. Загалом рецензію на «Воно» можна обмежити фразою Станіславського: «Не вірю».