Підкори свій Еверест

Могла би бути непогана книжка, якби не цей закос під мотиваційну літературу, якої зараз у книжкових крамницях, як гною в Авгієвих стайнях. "Для досягнення мети нам потрібна чітка мета (о боги), бажання, віра..." І так на кожному кроці: мрія, мета, позитивне мислення, мотивація, ціль, досягнення, успіх, рух уперед. Не те, щоб із назви не було зрозуміло, що варто чекати саме на такий ухил, але думалося - не може ж авторка мантрами про перемогу, дружбу, суперництво і напучуваннями а ля "навчіться відчувати власне тіло" затінити фактаж про сходження, деталі про тонкощі альпіністської "кухні". Але ніт, виявляється, що може - пропорція реальних цікавинок до психоемоційного бла-бла-бла і загальновідомої інфи у книжці десь 30 на 70.

Плюс є деякі взагалі дивовижні для ока речі, на кшталт "черевики перед сходженням треба було розносити, бо вони були завеликі (what?)" або "люди в селах живуть скромно <...> техніку тут заміняють віслюки (наприклад, якщо в хаті немає телевізора, то люди тихими вечорами дивляться на віслюка)". Ну і впадає у вічі, що Яловчак загалом російськомовна, і її або перекладали на коліні, або не на 100% вдало поредагували авторську спробу переключитися на чужу для себе мову: "моєму довгому волоссю взагалі було непросто, збирала їх у косичку (очевидно - волосы)", "знімати штани і відправляти потребу"...

Підсумовуючи, скажу, що книжка не є провальною - читати можна. Але очікувати від неї чогось надзвичайного не варто.

Р.S. І ще - якщо хтось десь зустріне Тетяну Яловчак, скажіть їй, що писати "перша українка, яка підкорила сім найвищих вершин світу" - некоректно, адже у її випадку йдеться про найвищі вершини семи частин світу і це - зовсім інша історія :)