Пісні ніжного волоцюги

На початку 1990-их років, в час політичної барикадності значного українського поетичного масиву, Михайло Каменюк усупереч загальній тенденції написав і видав книгу 'Птах безодні. 100 поезій про кохання', яка вийшла у Вінниці фантастичним як на поезію накладом – 50 000 примірників. Показово, що зараз збірка ця стала бібліографічною рідкістю. І ось знову 100 Каменюкових поезій про кохання – сотня інтимних сторінок, що складають своєрідний роман-сповідь, в якому герой переживає усі стадії розвитку сердечного почуття (за розділами це 'Пристрасть', 'Гріх', 'Розсуд', 'Спогад', 'Жаль'). Однак ця ріка любові вже не плине єдиним потоком, а розбивається острівками, рифами буденності, життєвих прозаїчних реалій на своєрідні рукави, в чому й приховано внутрішній драматизм книги. До кого, до чого вона спрямована? Мабуть, насамперед – в русло гарячого протесту проти вихолощеності, запрагматизованості, механічної спрощеності сучасний 'любовей', безжально оголених на котурнах маскультури. Особливий менестрельний стиль поетової оповіді, образ вічної дороги, стежки, шляху до вищих поривань є спробою зромантизувати вічне найвище людське почуття в класичних традиціях європейської любовної лірики.