Оскол

Кохання - що це? Хтось каже - щастя й крила. Хтось - біль і сльози. Кажуть, це рабство, психологічна залежність. А може - все разом? І колись воно закінчується..."Йди! І не повертайся. Йди й не озирайся". Чаклунство дяченківської прози в "Осколі" прозирає в сконцентрованму вигляді. Прочитавши, зазирнете у власну душу...
Невеличкий "Оскол" - така сама візитівка Дяченків, як "Я помню чудное мгновенье..." - візитівка Пушкіна, "Муму" - Тургенєва, "Каштанка" - Чехова. Ця маленька повість схожа на кубик Рубіка: кілька основних понять-інстинктів - "Я","Свобода","Любов" - несподівано-примхливо поєднуються у складніші категорії - "Щастя", "Втрата", "Смерть", "Вічність", "Боже-вілля".
"Погляньте, князівно, на бузок. Цвіте, мов божевільний",- ця фраза, викресана з персонажа блискавкою психічного зламу,
набуває енергетики древньої мантри. За нею - провалля у потойбіччя, де людина залишила свою спорідненість зі Всесвітом, коли і той бузок, і цей теплий камінь, і захід сонця були частиною тебе. Були - поки Цивілізація не обернула тебе на раба... Не ламай божевільний бузок - "краще відмовитися, щоб ніколи не забути".