Ми водили козу...

Основу нової книжки Юрія Завгороднього складають вірші останніх років, що переважно не включалися до попередніх поетичних збірок. Деякі з них публікувалися в періодиці. Поетичні рядки наповнені болючими спогадами о побратимах, які передчасно відійшли до вічности, о трагічних сторінках нашої історії, а також роздумами про призначення людини.
Окремо представлені поетичні переклади з різних мов, деякі частково друкувалися в українських часописах.