Кримські елегії

Дмитро Дроздовський:

Поетична збірка «Кримські елегії» В’ячеслава Гука – надзвичайно цікаве явище сучасної української поезії. Те, з чого складається книжка, дивує, вражає, захоплює, видається химерним божевіллям і одкровенням водночас. У ній відчувається глибока українська поетична традиція ХХ століття, представлена Б.І. Антоничем, В. Свідзінським, М. Семенком… Є у книжці й європейські відлуння, притаманні раннім французьким і бельгійським символістам. Часом «Кримські елегії» хочеться порівняти з «Одним літом у пеклі» Артюра Рембо. В. Гук у дивовижний спосіб поєднує колосальні традиції української поезії разом із новим способом промовляння поетичної реальності, який типологічно споріднений із німецькими романтиками і французькими чи скандинавськими містиками (серед «учителів» автор називає сучасного норвезького поета Стейна Мерена). Особливий герметизм такої поезії поєднується з надзвичайною метафоричністю, яка часом межує з ірраціональним образотворенням, що ґрунтується на принципах уподібнення розподібненого, поєднання непоєднуваного. Якісь вірші нагадують художні шукання Йосипа Бродського з його «оживленням» речей, щось ближче взагалі до кінематографу І. Берґмана («Запалюєш сірника, щоби прикурити, але його відразу ж / намагається загасити вітер, що дме зі зливою з вогкого півдня, / сковує вчинки і наслідки підсолоджений запах на кухні газу, / повз вікна буфетні рухаються вагони з Праги, Софії, Відня»). Зрештою, можна пригадати і французький шозизм А. Роб-Грійє.
http://bukvoid.com.ua/digest/2014/09/10/134819.html