Груші в тісті

«У книжці Юрія Винничука зібрано оповідки, вже почасти відомі з окремих публікацій, але тепер вони складаються у більш-менш цілісний — принаймні хронологічно — сюжет.
Я не схильна аж так вірити в достеменність розказаних житейських історій, проте львівський колорит всіх цих кав’ярняних посиденьок, веселих — не завжди безневинних! — розіграшів, літературних візій і фантазій захоплює сам по собі. Юрій Винничук згадує друзів-поетів (розділ Чубайрон таки про Грицька Чубая, не про лорда Байрона).
Попри наскрізну настанову на гру з читачем, ця книжка переконує в тому, що усвідомлення своєї національної й культурної ідентичності дає змогу зберегти себе у найбезнадійніших тарапатах і випробуваннях.
Я підозрюю, що кількість випитого ним алкоголю мемуарист таки трохи перебільшив; але розповідям про культурну і моральну вищість, цілковиту перевагу молодих львівських богемістів-інтелектуалів над владою, з якою вони змушені співіснувати, віриш беззастережно.
Фразу про те, що от звільнила нас славна Червона Армія — ?і нема на то ради?, приписують Станіславу Людкевичу. "Груші в тісті" — це віртуозно написані оповіді про те, як львівська культурна еліта все ж пробувала давати собі з тим раду».
Експерт Бі-Бі-Сі, блогер «Української правди» Ірина Славінська — про книгу Юрія Винничука.