українська

Сподіваюся на Тебе

У новому романі «Сподіваюся на Тебе» Софія Майданська намагалася затримати в долонях мерехтіння плинного часу, яке залишає в нашій пам’яті рвійний дух швидкоплинного весняного цвіту і гіркотний дим погідної осені, на тлі ландшафту Обіцяної Землі дитинства. «...Перевага нашого минулого над майбутнім у тому, що воно ніколи не зміниться на гірше. Тепер можна знов і знов перегравати компакт-диск, де записана музика наших спогадів, бо пам’ять — не розтроюджене чеканням з хвилини на хвилину, з дня на день, з року в рік те, що мало статися, та не сталося, мало прийти, а не прийшло.

Жінка зі снігу

Людина за своєю природою схильна до пошуку ідеалу у всьому, а тим паче в коханні. Особливо, якщо це — молодий романтичний поет-перфекціоніст, яким бачимо героя нового роману Василя Слапчука. Не приймаючи прагматизм та рутинність у стосунках, він прагне віднайти свій ідеал у коханні — виліпити жінку зі снігу. Але ж сніг — такий тендітний і непевний матеріал: щойно герой створить свою сніжну Галатею, як образ може розтанути.

Етимологія крові

Вирушаючи у коротку мандрівку колоритним гуцульським краєм, Ярослава аж ніяк не здогадується, куди і до кого зрештою приведе ця подорож. Розкручуючи заплутаний клубок власних почуттів, Ярка несподівано натрапляє на слід родинної таємниці, що здавна розпалювала її цікавість. У своїх напівдетективних, напівмістичних пошуках дівчина відкриває для себе кармічний зв’язок поколінь, усім своїм єством пізнає пам’ять крові, незримо закодовану в кожному з нас.

Весілля з Європою

На перший погляд можна подумати, що ця книга про ностальгію за «тими» часами: старенькі київські трамвайчики «тягни-штовхай», вічні «автентичні» черги, в яких не стояли, а жили, вибрики планової економіки та радянської науки, українсько-радянські та німецько-демократичні реалії та, як годиться, дружба народів укінці. А проте роман-придибашка Антона Санченка насамперед про примирення себе з історією власної країни, що відбувається на тлі розростання генеалогічного дерева роду Чуприних.

Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету

В затишному дворі будинок, збудований за часів Польщі. Тут мешкає вчителька музики Авґустина.
Цей роман у новелах про неї та її учениць – Соломію, Оксану та Вікторію. Про те, як склалися долі дівчат по закінченню музучилища, правильніше сказати, – як вони їх обирали. А ще — роман про велику любов, про віру, якій не буває кінця, і талант, що є великим щастям, право на яке треба постійно відстоювати.

Чотири стіни і місто

На сцені людського буття, перед похмурими кулісами бомбардування Сербії силами НАТО у 1999 році, розгортається незвичайна, хвилююча життєва історія Владана Мітіча Татули. Він прагне здобути прихильність дівчини, в яку закоханий і яка носить ім’я матері усіх демонів — Ліліт, говорить про мистецтво з дивакуватим хіпі на ім’я Джизус і має друзів Михайла та Гаврила, котрі живуть в Амстердамі й повсякчас опікуються його життям.

Полювання на Янгола

«Прощайте обидящих вас» — сказано в Євангелії. Але як важко порою буває пробачити того, хто колись зрадив, зробив боляче, зламав кар'єру, вкрав кохання. І, мабуть, мало хто з нас колись не вигукнув спересердя, хоч подумки: «А, щоб тебе…» Деякі образи не забуваються навіть після років та десятиліть.Та от якось приходить темний янгол помсти і пропонує здійснити Ваше потаємне бажання. Ціна чималенька, проте — цілком доступна. Чи зможете Ви встояти перед спокусою? Головний герой оповідання з дивним ім'ям «Янгол» не є героєм в прямому сенсі цього слова.

Правдиві історії

У цій збірці представлені оповідання Володимира Діброви, написані у період з 1980 по 2008 роки. Їх об'єднує місце дії — Україна. Тут, як і по всьому світу, люди в трагічних ситуаціях часто поводяться, як комічні персонажі, і навпаки. Такі випадки неможливо вигадати. Звідси й назва — «Правдиві історії».

Нічого особистого

Чотири жіночки на межі нервового зриву опиняються на курсі психологічної реабілітації відомого професора. Вони щойно змінили божевільню київських офісів на карпатську глухомань. Вони сподівалися, що тут їм допоможуть. Вони були певні, що гірше ніж є, бути не може...А марно...

Книга буття. Глава четверта

У книзі представлено дві повісті Оксани Забужко: більш відома «Інопланетянка» і майже не відома широкому загалу «Книга Буття. Глава четверта» (в книзі друкується вперше). Ці тексти засвідчують: майстерність притаманна будь-якому періоду творчості Оксани Забужко, а прозріння — позачасові й не мають терміну давності. Хоча останнім фактом авторка, здається, не втішена. «Такої Цивілізації, як описана тут, я не хочу. І не моя вина, що вона розвивається за підозріло подібним до накиданого тут сценарієм...» — зазначає Оксана Забужко.