Таємниця

Цей роман написаний в жанрі, який сам автор називає "Замість роману". Дамо цитату з передмови:
"Ми вибрали останній тиждень березня, сім днів. Щоранку він приходив до мого тимчасового африканського помешкання на Штуттґартер Плятц, 22 і щовечора повертався до себе на схід Берліну. Щодня ми проговорювали по 8 - 10 годин і між нами був його диктофон. Звичайно, сказати "проговорювали" буде неточністю: говорив переважно я, а він переважно ставив запитання. При цьому ми поступово спорожнювали від одної до двох з половиною пляшок котрогось із наших улюблених бренді. Кожного з цих днів ми проживали (я повторно) певний добрячий шматок мого життя. Остаточне розуміння сього, що зі мною насправді відбувалося в усі ті роки, далекі і ближчі, приходило, як і сп`яніння, щойно наприкінці дня, увечері. А назавтра ми, просвітлені й очищені, бралися за наступний шматок. І так було протягом усіх днів за винятком сьомого. На сьомий день ми домовилися поїздити Берліном. Ми різко змінювали ландшафти, соціальні уклади, напрямки руху і засоби пересування, ми говорили про все на світі, а його диктофон - попри офіційно проголошений нами день заслуженого спочинку - завжди лишався увімкнутим".
"Він" – це Еґон Альт. Sapienti sat.
Через деякий час після закінчення інтерв`ю журналіст загинув, а із розшифрованих диктофонних записів виринув герой книги, який викликає симпатію своєю опозиційністю, спрагою життя, іронічно-зворушливим ставленням до Центрально-Східної Європи, здатністю щиро захоплюватися всім геніальним та всіма геніями світу. Орфей-Андрухович нітрохи не змінився, хіба що став старшим... Наївний читач очікуватиме на розкриття таємниці, а натомість отримає історію про ще одне сходження у глибини підземного царства пам`яті.