Непрості

Існує цілком особливий різновид книжок: ті, які хочеться перечитати. Серед них трапляються такі, які перечитати таки варто. І трапляються такі, які хочеться і варто перечитувати кілька разів. Причому інколи щойно зараз, перегорнувши останню сторінку, відкриваєш першу – і починаєш, і все одно вона вже зовсім інша, хоч і здається знайомою. Як на мене, Тарас Прохасько пише саме такі, безкінечні історії – навіть якщо фізично деякі з них займають лише половину друкованої сторінки. Ну а тим більше – якщо вони займають більше...