Дві руські народності

Микола Костомаров про ментальні особливості українців та росіян

Микола Костомаров, поряд із Тарасом Шевченком і Пантелеймоном Кулішем, вважається одним із діячів українського національного відродження ХІХ століття. Росіяни також вважають його своїм. І дійсно, Костомарову належить чимало праць, як з історії України, так і Росії.

Власне, це була людина, яка знаходилася на пограниччі двох культур - російської та української. Батько його був дворянином, етнічним українцем, предки якого походили з Волині. Мати належала до стану кріпосних і, судячи зі свідчень Костомарова, була росіянкою. Народився він на Воронежчині, де по сусідству жили українці й росіяни. Вже у дитинстві Костомаров міг спостерігати суттєві ментальні відмінності між цими двома народами. Це питання його серйозно цікавило, свідченням чого й стала робота «Дві руські народності», яка була опублікована в першому українському журналі «Основа» 1861 року.

З огляду на політичні обставини, ця робота стала «terra incognita» при дослідженні спадку Костомарова. Вона, як правило, не видавалася, на ній не концентрували увагу дослідники. Занадто нетрадиційні викладалися в ній погляди - як для російської імперської, так і для радянської історіографії. Недостатньо звертали на неї увагу й українські нерадянські історики. А шкода...

Костомаров зосереджує увагу на ментальних особливостях українців та росіян, на несхожості цих народів. Так, характеризуючи українців, він пише: «Розвиток особистої сваволі, свобода, непевність форм - були характерними рисами південноруського суспільства в давні періоди, так само вони виявлялися пізніше. З цим разом поєдналися непостійність, недостатність ясної цілі, імпульсивність руху, прагнення до створення і якесь розкладання створеного, всього, що неминуче витікало з переваги особи над спільнотою. І все ж Південна Русь не втрачала почуття своєї народної єдності, хоча й не думала його підтримувати: навпаки, сам народ, очевидно, йшов до розкладу і все ж не міг розкластися».

М.Костомаров намагався простежити, як здійснювалося формування ментальності росіян. Він вказував, що великий вплив на них мало монгольське завоювання, котре сприяло утвердженню в них переваги спільного начала над індивідуальним. «...Філософія великоросійська, - писав учений, - усвідомивши необхідність суспільної єдності і практичного жертвування особистістю, як умова будь-якої спільної справи, довірила волю народу волі своїх вибраних...»

Погляди вченого на етнічні процеси у східнослов’янському регіоні були глибокими й базувалися на відносно об’єктивних дослідженнях. Великою мірою, ці погляди не втратили свого значення до дня сьогоднішнього. І зараз - час нарешті їх осмислити.

Петро КРАЛЮК