Абстиненція

Вірші Олега Романенка про любов і життя. Він пише іронічно, місцями меланхолійно, а інколи — лірично. Ліричний суб’єкт ходить по землі, вдихає випари міста, думає, спить, згадує, знову ходить. У нього лишається незрима насолода від спостерігання за світом, у нього жевріє надія на цей величезний і перенасичений світ, хоч який він грандіозний, він не зможе обійтися без такої “маленької сумної людини”, як він.