Жук | Knugoman

Петро Жук

     Жук Петро Миколайович - член НСЖУ з 1957 року та дипломант «Золотого пера» Спілки, заслужений журналіст України, перший лауреат Черкаської обласної журналістської премії імені Аркадія Гайдара.
     Понад 60 років Петро Жук засівав журналістську ниву Шевченківського краю. Уродженець Слобожанщини, Петро Миколайович народився 13 липня 1930 року, закінчив факультет журналістики Київського державного університету. Пройшов шлях від кореспондента газети «Черкаська правда» (1954), головного редактора «Молоді Черкащини» (1966-1970) до власкора республіканських газет «Молода гвардія» та «Радянська Україна». З 1993 року й до останнього подиху очолював редакційно-видавничу групу «Реабілітовані історією. Черкаська область».
     Петро Жук відомий в історії черкаської журналістики як колега та щирий друг журналіста й поета Василя Симоненка. Петро Миколайович працював у газеті «Черкаська правда», коли у 1956-му майбутній витязь молодої української поезії прибув сюди на практику й до останніх днів був поряд із ним. Упродовж десятиліть Петро Миколайович намагався вберегти світле ім’я Василя Симоненка від переосмислення громадських діячів чи людей, які все сміливіше називають себе його друзями. Кожним виступом і публікацією поспішав фіксувати правду, розвінчувати міфи. Петро Жук був серед колег, які знали причини передчасної смерті поета, що тривалий час залишалася загадкою. У публікаціях і відеодокументах він детально розповів про трагічний випадок у лінійному відділенні міліції міста Сміли, де стражі порядку завдали Василю Симоненку страшних побоїв. Після смерті поета, в той час, коли в Києві розбивали гранки набраних до друку книжок Симоненка, Жуку як редактору «Молоді Черкащини», вдалося відкрити при газеті літературну студію його імені. Завдяки його ініціативі зроблено немало для увічнення пам’яті поета — збудовано надмогильний пам’ятник, відкрито єдиний в Україні літературно-меморіальний музей Василя Симоненка при редакції газети «Черкаська правда». Петро Жук є упорядником та ініціатором видань творів Василя Симоненка: «Твори у двох томах» (2004), «Зажинок» (2011), «Цар Плаксій і Лоскотон. Твори для дітей», факсимільного видання «Кобзаря» Т.Г.Шевченка коштом Платона Симиренка, про друк якого мріяв Василь Симоненко.
     Більшість його публікацій були окрасою вкраїнських часописів «Вітчизна», «Дніпро» «Україна», «Радянська жінка», республіканських і союзних видань, збірок творів, що друкувалися не лише в Україні, а в Канаді, США, Аргентині, Італії.
     Невтомний шукач істини Петро Жук розвінчав чимало міфів і таємниць тоталітарної епохи. Слідами його виступів 6 вересня 1958 року уряд присвоїв Мліївській садстанції ім’я П.Л.Симиренка; на початку 1980-их років минулого століття перепрофільовано Чигиринську АЕС на газотурбінну електростанцію, у 1980-их роках у селі Бровахи Корсунь-Шевченківського району споруджено пам'ятник Матері братів Лисенків — Докії. Петро Миколайович на основі документів і фактів довів, що метод передачі сили дії вибуху на далекі відстані та електрики без проводів розробив уродженець села Вікнине на Катеринопільщині видатний вчений Михайло Філіппов, який під час випробування своєї теорії загинув. Це було задовго до знаменитого винаходу американського вченого-винахідника сербського походження Нікола Тесли.
     Місцеві органи влади присвоїли легендарні імена понад двадцяти вулицям черкаських міст і сіл, зокрема, героям його публікацій Олександра Романенка у Золотоноші, Олексія Сурікова у Черкасах, Устима Жука у Городищі, відкрито музей Івану Калашнику в Монастирищенському районі. У 1977 році книга Петра і Валентини Жук «Партизан Іван Калашник» вийшла 165-тисячним тиражем, згодом перевидана 25-тисячним тиражем під назвою «Поєдинок з Вервольфом» (1990).
     Одним із перших в Україні журналіст оприлюднив правду про подвиги черкаських праведників, які в період голодомору 1932-1933-их років, під час війни та репресій рятували земляків. З його ініціативи в обласних газетах з’явилася рубрика «Праведники Черкащини», під якою друкувалися розповіді про людей, які ризикуючи своїм життям ставали на захист своїх земляків. Ґрунтуючись на архівних документах ДАЧО і УСБУ в Черкаській області, львівського видавництва «Червона калина» домігся видання книги Віталія Юрченка (Георгія Тимофійовича Карася-Галинського) «Пекло на землі», яка  видана у 1931 році й задовго до Олександра Солженіцина підняла завісу над архіпелагом ГУЛАГ. Ці матеріали здобули широкого визнання не лише серед широкого загалу читачів, а й високу оцінку Президента України, інституту Національної Пам’яті, інституту історії НАНУ.
     Загалом ним видано понад 50 суспільно-значимих книг. Його прізвище знаходимо серед авторських колективів таких поважних видань, як «Оновлення» (1967), «Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область», «Герои-освободители Черкащины» «Они защищали мир», «Герої бурякових нив», «Герої тваринницьких ферм», «Смарагдове намисто Черкас» (1986), «Черкащина в храмобудівництві», «Уславлені подвигом», «Черкащина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.» (2000), «Жорна» (1999), «Голодомор на Черкащині. Книга Пам’яті в документах і спогадах». Та найбільший слід залишать видані під його керівництвом 10 книг науково-документального серіалу «Реабілітовані історією. Черкаська область».
     Публіцистику та історичні розвідки Петра Жука нині публікують газета «Черкаський край» та інші регіональні й столичні видання.

Книги на Книгомані
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера