Олександр Солженіцин

Олександр Ісайович Солженіцин (при народженні — рос. Олександр Ісаакович Солженіцин; 11 грудня 1918, Кисловодськ — †3 серпня 2008, Москва) — російський історичний прозаїк, драматург і поет. Один із духовних лідерів православно-патріотичного руху Росії, за політичними поглядами — російський націоналіст-великодержавник та монархіст. Після опублікованої 1962 року повісті «Один день Івана Денисовича», в якій він називає українців не інакше, як «бандерівцями», став відомий своїми українофобськими поглядами.

Олександр Ісайович Солженіцин народився 11 грудня 1918 у Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був власником великої «економії» на Кубані. Батько — росіянин, Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії, загинув 1918 року внаслідок нещасного випадку на полюванні, ще до народження майбутнього письменника. Мати — українка, Таісія Захарівна Щербак (Томчак), намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: О.Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і проникатися марксистською ідеологією.

1925 року разом із матір'ю переїхав до Ростова-на-Дону, де у 1926–1936 роках навчався в школі. В старших класах почав захоплюватися літературою, писав вірші та есе. 1936 року вступив до Комсомолу.

1936 року Солженіцин вступив до Ростовського університету, на фізико-математичний факультет. В 1938 році він спробував скласти вступні іспити до театральної школи Юрія Завадського, але не здав їх. Одночасно із навчанням в університеті, 1939 року вступив до заочного відділення Московського інституту філософії, літератури та історії (ІФЛІТ), яке не закінчив. У 1941 закінчив фізмат Ростовського університету.

Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. 9 лютого 1945 за критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича Солженіцин був арештований і засуджений до 8 років таборів. У 1953 звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.

У 1956 рішенням Верховного Суду СРСР Солженіцин був реабілітований, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день з життя Івана Денисовича» було висунуто на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.

У 1965 р. архів Олександра Солженіцина потрапив у КДБ, після чого подальше видання його творів у СРСР було заборонено. У 1969 р. Олександра Солженіцина виключили з Союзу письменників, а в 1970 р. він став лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 послідував арешт. Його було визнано винним в державній зраді, позбавлено громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку у Швейцарії, потім у власному будинку у містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 р. указом президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Олександра Солженіцина було відновлене. Майже одразу письменник був удостоєний Державної премії.

У 1994 році Олександр Солженіцин повернувся до Росії. У 1997 р. обраний дійсним членом Російської Академії наук.

Книги на Книгомані